" Времен связующая нить "

    На місці нинішньої Одеси в кінці XІV ст. очільники Великого Російсько-Литовського князівства, яке досягло берегів Чорного моря, заснували порт Качибей. Їх панування тут було не настільки тривалим, як султанської Туреччини та її васала - Кримського ханства. З турками і татарами майже завжди в стані війни знаходилося українське козацтво - головна дійова сила в складних, інколи суперечливих процесах історії України аж до кінця XVIII ст.
    До унікальних пам'яток козацької старовини відносяться друковані видання, вогнепальна та холодна зброя, живописні полотна, етнографічні матеріали. Вони колись були складовою частиною колекції музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей.
    Надзвичайний інтерес викликає ікона "Покрова Богородиці" (1836), писана з оригіналу кінця XVIII ст. На ній, крім Богоматері, Святителя Миколая, Архангела Михаїла, серед запорожців зображено останнього кошового отамана П. Калнишевського. Він звертається з молитвою до Богоматері про захист козаків Запорізької Січі: "Молимося, покрий нас чесним своїм покровом, визволи від усякого зла", на що вона відповідає: "Ізбавлю і покрию люди моя" ...
    За указом імператриці Катерини II в 1775 р., Січ була ліквідована, запорізьке військо розпущено. Але до кінця своїх днів колишні запорожці зберігали вірність традиціям і пам'ятали січову вольницю. Так було і з братами Шиянами - Іваном і Яковом. Їх документально точні портрети - в повний зріст, в парчевих жупанах, в сап'янових чоботях, з шаблями - виконав невідомий художник в 1784 р. Портрети були замовлені церковною громадою для Нікопольської січової Покровської церкви. Саме для цієї церкви брати Шияни, будучи ктиторами - церковними старостами, замовили на свої гроші іконостас.
    Храмам козаки жертвували гроші, коштовності, ікони, книги. Рідкісними з останніх є Острозька Біблія (1581) і Требник (1606). На полях Требника зберігся і дарчий напис, зроблений невідомим козаком Самарському монастирю, що знаходився на землях Запорізької Січі.
    Збірний образ запорожця, що відрізнявся відчайдушною сміливістю і зневагою до смерті, завжди асоціюється з "Козаком Мамаєм". Його малювали на полотнах, на дверях, віконницях і просто на оштукатурених стінах. Зазвичай його зображували сидячим під деревом і граючим на торбані, в традиційному козацькому одязі поруч із конем.
    Після розпуску Січі колишніх запорожців не влаштовувало осіле життя. Багато з них прагнули піти на військову службу і встигли прославити себе подвигами під час російсько-турецької війни кінця XVIII ст.