НОВОСТИ


Виставка "Боєць за вільну Україну"

     26 травня 2009 р. в музеї відкрилась виставка "Боєць за вільну Україну" (до 130-річчя з дня народження С. В. Петлюри).
     Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. в м. Полтава у сім'ї міщан, вихідців з козаків. Навчався у духовній семінарії, звідки був виключений за "національно-шовіністичні виступи". В 1900 р. виїхав за кордон, у Львів. Повернувшись до Росії, працював на Кубані, у Петербурзі, Москві бухгалтером та вчителем, у Києві - редактором газети "Слово" (1906), згодом - газети "Українське життя" (1912).
     У роки Першої світової війни працював у Всеросійській спілці земств та міст, створеній у 1914 р. для допомоги уряду Російської імперії в організації постачання армії. Після перемоги Лютневої революції у квітні 1917 р. був обраний головою Української фронтової ради військ західного фронту. 28 червня 1917 р. після створення Українською Центральною Радою виконавчого органа влади - Генерального Секретаріату, С. Петлюра був призначений генеральним секретарем з військових справ, але Тимчасовий уряд цей пост не затвердило і лише після Жовтневого збройного повстання у Петрограді, 15 листопада 1917 р. Центральна Рада призначила Симона Васильовича на цю посаду. За його наказом з 1 грудня 1917 р. українізовані військові частини, які знаходились поза межами України, перепідпорядковувались місцевим українським військовим радам з метою повернення на батьківщину. У січні 1918 р. С. Петлюра виїхав на Лівобережжя, де створив "Український гайдамацький кіш Слобідської України". У січня-лютому 1918 р. гайдамацький кіш під його командуванням спільно з Січовими стрільцями відіграв головну роль у боях за Київ. У квітні 1918 р. С. Петлюра був обраний главою Київського губернського земства та Всеукраїнської спілки земств.
     Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. та розгону Центральної Ради почались гоніння на земства - осередки демократії та самоврядування, арешти та каральні експедиції проти селянства, яке було причасне до розгромів поміщицьких маєтків. Очолювана С. Петлюрою Всеукраїнська спілка земств знаходилась у відкритій опозиції до уряду гетьмана П. Скоро-падського. У травні 1918 р. німецькому, австро-угорському та болгарському послам в Українській Державі було направлено підписаний С. Петлюрою меморандум, у якому констатувалися порушення державною владою демократичної свободи, зверталась увага на каральні акції проти українського селянства, арешти та притиснення політичних та земських діячів. 27 липня 1918 р. Симон Васильович був арештований за підозрою в антиурядовій змові, але 13 листопада його звільнили і наступного дня він виїхав у Білу Церкву, звідки керував збройним повстанням проти гетьманського режиму. Був (заочно) обраний членом Директорії у Києві та очолив армію Української Народної Республіки (УНР).
     Після відступу військ УНР з Києва та відставки В. Винниченка 11 лютого 1919 р. С. Пет-люра став главою Директорії, одночасно вийшов з Української соціал-демократичної революційної партії. Відношення С. Петлюри до більшовицької Росії, як і до "єдиної неділимої" Росії, яку намагалися відродити лідери "білого руху", було негативним. Він вважав, що "ідеал державності української не може бути втисненим у вузькі рамки федерації, конфедерації, тим більш автономії, ні з Росією, ні з ким би то не було".
     У жовтні 1920 р. Симон Васильович разом з урядом УНР емігрував у Польщу, а після настійних вимог СРСР видати його радянській владі у кінці 1923 р. переїхав у Будапешт, згодом у Відень, пізніше до Женеви, і нарешті - у Париж. Його було вбито 25 травня 1926 р. в Парижі анархістом С. Шварцбардом, який, за його власними словами та версією захисту, помстився за 15 своїх родичів, включаючи батьків, вбитих на Україні петлюрівцями під час єврейських погромів. Французьким судом присяжних С. Шварцбард був повністю виправданий.
     У радянські часи ім'я С. В. Петлюри стало номінальним і ототожнювалось з реакційними антинародними силами. Тільки лише здобуття Україною незалежності ця яскрава історична постать соціаліста і демократа за переконанням, але політика жорсткого до своїх супротивників, стійкого бійця за незалежність і водночас провінціала-романтика, привернула увагу не тільки свідомих патріотів, або фахівців, дослідників, але й освітян, просвітян та широкі кола української громадськості.
     16 травня 2005 р. Президент України підписав Наказ про увічнення пам'яті Симона Петлюри та встановлення йому пам'ятників у Києві та інших містах, присвоєння окремим військовим частинам його імені.



           
 

Интернет реклама УБС
© Автор интернет-проекта: Рыбников Александр