ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)

УДК 323.15:94(477.7=353.1)

О. Є. Музичко

Грузинські та вірменські вечірки як явище культурного та громадського життя Одеси початку ХХ ст.

У цій статті висвітлено грузинські та вірменські танцювально-театральні вечірки як явище громадсько­го та культурного життя Одеси початку ХХ ст. На основі архівних джерел та преси висвітлено хронологію заходів, дійових осіб, реакцію оточення, міжнаціональні контакти. Зроблено висновок про те, що, попри відносно невелику кількість, грузинам та вірменам вдалося презентувати свої культури у строкатому одесь­кому суспільстві.

Ключові слова: грузини, вірмени, вечірки, Одеса.

Загальним місцем всіх наративних джерел з історії Одеси російсько-імперської доби є образ міста як мультиетнічного та мультикультурного, і, отже, західноєвропейського типу. Як писав Дмитро Донцов, «першими мешканцями міста були греки, вірмени, турки, болгари, францу­зи, німці та італійці. Під оглядом свойого роз- плянування, своїх памятників і всього свойого стилю клясичного ампіру, Одеса була частиною Европи, якимось — українським Марселем або Неаполем серед околиці, що тоді була чисто хлі­боробська».

«Вмонтування» до етнокультурної мозаїки Одеси вірменської та грузинської діаспори від­бувалося переважно двома шляхами: завдяки торговельним зв’язкам та освітнім процесам. Значно вплинуло на процес збільшення одеської вірменської та грузинської громад заснування у 1865 р. в Одесі Новоросійського університету. Побоюючись поширення революційних та на­ціональних почуттів на лише нещодавно бун­тівному Кавказі, російськоімперські чиновни­ки так і не зважилися відкрити тут університет. Тому, позбавлені можливості отримати вищу освіту ближче до рідного дому, грузини та ві­рмени потягнулися до відносно близької Одеси.

Загальноросійський перепис населення 1897 р. (за мовою та релігією) показав, що в Одесі мешкали 1401 (931 чоловік та 470 жінок) вірмен та 188 грузинів (176 чоловіків та 12 жінок). Гру­зини належали до найменших громад Одеси, по- ступаючись за чисельністю навіть англійцям, естам та сербам. Натомість вірмени майже ді­лили 6-7-ме місце з татарами. До того ж якщо грузини розчинялися у масі православних, не маючи жодної конфесійної організації, то го­ловною ідентифікаційною базою вірмен Одеси була конфесійна окремішність. У місті мешка­ли 1500 вірмен-григоріан та значно менша кіль­кість вірмен-католиків. Вірмени-григоріани з 1840 р. мали свою власну церкву Св. Григорія Просвітника на вулиці Катерининській, 69 (пе­ретин вулиці Базарної). Там само діяло з 1897 р. Опікунство про бідних прихожан.

Дуже важливим чинником для проведення свят була діяльність студентських об’єднань за активної участі викладачів. До 1907 р. грузин­ське та вірменське земляцтва діяли в Новоросій­ському університеті неофіційно. Восени 1907 р. студенти-грузини та вірмени подали прохання до ради професорів про заснування власних земляцтв. Засобами для досягнення задекла­рованої мети у статуті грузинського земляцтва проголошувалися окрім заснування каси вза­ємодопомоги влаштування лекцій, рефератів, вокально-інструментальних вечорів з метою ознайомлення членів земляцтва з рідною літе­ратурою та музикою, а також заснування гру­зинської бібліотеки в сенсі духовної взаємодо­помоги [7, арк. 143].

У проекті вірменського земляцтва вечори та концерти фігурували менш виразно. На відміну від проекту вірменського земляцтва, грузинське не передбачало членства курсисток Одеських вищих жіночих курсів. Певне уявлення про то­гочасну чисельність грузинського земляцтва да-

© Музичко О. Є., 2016

портрет ювіляра. Журналісти відзначали наяв­ність дуже великої кількості публіки: понад 200 студентів, курсисток, робочих-грузинів та ба­гато інших представників грузинської діаспо­ри, зокрема, П. Г. Мелікішвілі. З яскравим ре­фератом про творчість А. Р. Церетелі виступив С. Л. Аваліані. Студенти та курсистки вдало розіграли уривок у віршах з поеми А. Р. Цере­телі «Патаракахи», водевіль «Сварка», в якому особливо відзначилися студент Даташвілі та курсистка Церетелі. Виступи викликали друж­ні і тривалі оплески. Цепаладзе та Ардашвілі прочитали реферати про по­етичну діяльність А. Р. Цере­телі грузинською мовою, його вірші російською та грузин­ською мовами, тексти адрес відправлених студентами, ро­бітниками та іншими місцеви­ми грузинами на ім’я ювіляра.

Після закриття «Просвіти» одеські українці були змуше­ні відкрити більш скромний за своїми завданнями «Одеський Український клуб». На одному з музичних концертів, влашто­ваних клубом у 1912 р., співала грузинська солістка Гегобарі- дзе. У програму грузинських вечірок був включений гопак.

Дух українсько-грузинської дружби, що пронизував стосун­ки грузинів та українців в Одесі на початку ХХ ст., яскраво від­биває текст листа грузинських студентів Одеси, який вони на­діслали до української київської газети «Рада» на початку 1914 р.: «Народ Украины! Сыны мно­гострадальной и сходной с тобой своей долей Грузии — студенты Новороссийского универси­тета, горячо приветствуют тебя по поводу 100-й годовщины славного сына твоего, Кобзаря — Тараса Шевченко. «Немає гірше, як у неволі про волю згадувать». Но пусть время тяжелых сумерек озарится лучом надежды на лучшее бу­дущее Украины и да исполнятся слова великого ее батька: «Смійся лютий враже, та не дуже, бо все згине — слава не поляже, не поляже, а роз­каже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда, і чиї ми діти» [14].

До 20-го ювілею з дня смерті грузинського романіста Олександра Михайловича Казбегі (1848-1893) на початку 1914 р. місцева грузинська колонія відзначила ювілей в залі «Огнісько» [18]. У 1914 р. грузинський хор у складі 35 жінок (в основному курсистки, серед яких половина були грузинки) та 42 чоловіків, очолював студент- філолог 2-го курсу історико-філологічного фа­культету Івліан (Юліан) Павлович Абхаідзе. Готувалися учасники в університетській ауди­торії. Вечірки незмінно збирали багато людей і приносили великі збори (наприклад, в 1914 р. 2500 рублів).

Напевно, найбільш масштабний вірменський захід відбувся в Одесі навесні 1913 р. Голова Опікунства при вірменській церкві С. Асвадуров та секре­тар священик О. Чубарьян отримали схвальну відповідь градоначальника на проведен­ня вечора на честь 1500-річчя виникнення вірменської пи­семності та 400-річчя винахо­ду вірменського друкарства. У неділю 31 березня 1913 р. у приміщенні Нового театру (ву­лиця Скобелева, 55 (сьогодні Єврейська) захід тривав від 20.00 до першої години ночі і міг би завершитися і о другій, якщо б організатори не скасу­вали танцювальну частину.

Відбулася вистава вірмен­ською мовою історичної траге­дії із життя вірменів V сторіччя у 5 діях за В. Тирацяном «Мецн Вардан» (Вардан Великий) під керівництвом артиста вірмен­ської сцени Армена. Акторами були К. Косаян, А. Аветисянць, А. Абрамян, О. Кананян, С. та С. Абрамян, О. Кананян, Казанджян та інші, загалом 17 осіб.

В якості дивертисменту пролунали кіль­ка пісень («О, не проси», вірменський романс А. Майляна у виконанні артиста російської опе­ри Т. Г. Арбеніна; вірменський народний гімн у виконанні хору), вірші («Майр Араксі Аперов» Р. Паткаяна у виконанні М. Іпекчіана, «Я не про те сумую» П. Туріяна у перекладі К. Бальмонта) та реферати. Російською мовою реферат прочитав Л. М. Меліксет-Беков «Великий юбилей армян­ского письма и печати», вірменською — студента Новоросійського університету Г. М. Басмаджіан «З’єднаний ювілей 1500-річчя винаходу вірмен­ської абетки та 400-ліття вірменського книгодру­кування» [6, арк. 64, 103, 105-111].

Постать Л. Меліксет-Бека заслуговує на до­кладніше висвітлення. Левон Меліксетович Меліксет-Бек (1890-1968) був випускником юридичного факультету Новоросійського уні­верситету (1913). Рано розпочав активну науко­ву та громадську діяльність. Був одним з ліде­рів вірменської одеської студентської громади, членом-кореспондентом Одеського товариства історії і старожитностей (1914), членом Одесь­кого бібліографічного товариства при Новоро­сійському університеті (1911). Також мав тісний зв’язок з Акерманом, де збирав матеріали усної історії, археології. У 1915-1918 рр. був вченим секретарем редакційної колегії Тифлісько- го вірменського національного товариства. У 1918-1960-х рр. викладав (з 1930 р. у званні професора) у Тбіліському університеті, а також певний час в Єреванському та Бакінському уні­верситетах. Доктор філологічних (1928) та іс­торичних наук (1932). Заслужений діяч науки Грузинської РСР (1941), член-кореспондент АН Вірменської РСР (1945).

Інтелектуальний доробок науковця складає близько 600 праць вірменською, грузинською, російською мовами, присвячених головним чи­ном широкому спектру історії та культури на­родів Кавказу. Серед публікацій історика можна виділити археографічні, археологічні (дослі­джував архітектурні споруди, зокрема, храм у Піцунді, надписи), з середньовічної історії Вір­менії та Грузії, з історії вірмено-грузинських зв’язків. Велику увагу він приділяв питанням культури, перекладав на мови народів Кавка­зу літературні пам’ятки. Досліджував історію релігійних громад Кавказу. Частина праць присвячена цілковито чи частково південно­українській тематиці: зв’язкам середньовічної Вірменії та Русі, історії вірмен Півдня України, історії Одеси. Здебільшого цими питаннями до­слідник цікавився під час перебування в Одесі.

Промова історика на вірменському вечорі була опублікована у тому ж році в Одесі. Вона складалася з двох частин. У першій історик піддав реально-історичній критиці перека­зи вірменів про винахід абетки, наголосив на результатах винаходу — зародження та розви­ток класичної вірменської історіографічної та патристичної літератури. У другій частині він зробив історичний огляд вірменського книго­друкування. Наприкінці промовець наголошу­вав на всесвітньому значенні вірменського дру­карства. Промова Г. М. Басмаджіана складалася з 5 частин і фактично охоплювала те ж саме коло питань, лише докладніше.

У 1915 р. в одеських лікарнях лікувалися по­ранені на фронтах світової війни грузинські во­їни армії Російської імперії, куди їх привезли з Катеринослава: Акакій Мойсейович Шахасібе- рідзе, Григорій Олександрович Абатадзе, Дми­тро Утович Кварацнелія, Варлаам Дементійович Тускія, Микола Нодарійович Котерзашвілі, Ге­оргій Гаврилович Ільбакідзе, Георгій Антонович

,                                                       . /ftT

С м/ігтсм/пінне• facncftjuhmeua IX offi/iaoWquiHNato

dfyynmcKato /енріа,                                            „ _кс,„у_шгс

oZ&yMi                                                                                                                                                                                  „_вст/а&/_

/ Ґ777~ /77-* ss                                         ^c        . _ f

n/tr>

€Octi

.......

meatnfla.

Запрошення професору історико-філологічного факультету Новоросійського університету М. Г. Попруженку на 9-ту грузинську вечірку. 1915р.

Качіані, Олексій Герасимович Леонідзе, Сергій Адамович Лобжандзе, Агаба Нотрійович Чанк- водатзе, Леон Цудушвілі, С. Є. Стенуашвілі.

12 лютого 1915 р. дев’ята традиційна грузин­ська вечірка була присвячена збиранню коштів пораненим Кавказької армії та грузинам, які по­страждали від війни. Пожертви зробили пред­ставники еліти міста, зокрема, грузини та вір­мени: генерали М. І. Ебелов, В. Н. Джанелідзе, князі Б. М. Аргутинський-Долгоруков, Д. Цулу- кідзе, науковці П. Г. Мелікішівілі та С. Л. Ава- ліані, бізнесмени Д. А. Попов та С. І. Асвадуров. Було зібрано 1022 руб. 70 коп., що були відіслані до Тбілісі [12].

Було б наївно думати, що учасники цих ве­чорів повністю абстрагувалися від суспільно- політичних питань. Реагуючи на запити публі­ки, історик та викладач Симон Аваліані відкрив вечір промовою про «поточний момент». Зібра­но 2 тис. 555 руб.

Найбільшим розмахом відрізнялася вечірка на честь 75-ліття І. Чавчавадзе, яку відвідали 1500 чоловік, де виступив хор грузинських сту­дентів під керівництвом Г. Купрашвілі. У 1916 р. було відзначено сторіччя від дня народження М. Бараташвілі. Виступали професор Гливенко, медик Л. Котетішвілі, свої вірші прочитав нада­лі відомий драматург І. Мосашвілі. З доповіддю на тему «Основні мотиви поезії Бараташвілі» виступив Георгій Саріданович Ахвледіані, на­далі відомий мовознавець, член-кореспондент АН СРСР, академік АН Грузинської РСР. Він зазначив, що в Росії мало знають про грузинську історію, культуру, літературу, боротьбу грузинів за незалежність, і побажав їй подальшої попу­ляризації.

У 1918 р. нарешті грузинам вдалося заснувати власне культурне-національне товариство, яке, щоправда, мало і політичне забарвлення цілком у тренді того часу. У квітні 1918 р. у Драматич­ному театрі Грузинське товариство організувало благодійний концерт на користь грузинських демобілізованих солдатів і офіцерів Одеси. Була поставлена легка комедія «Продавщиця шампанського» Самборської. У концерті взяли участь Аркадьев, Барбе, концерт-кабаре: Гамса- хурдія, Івоні, Лукашевич, Мансветова, Баратов, Василь Вронський і Селявін, Ліпковська, від­булися грузинські танці [4].

На початку ХХ ст. одеські грузини та вірме­ни продемонстрували приклад добросусідських відносин. У 1908 р. під час поховання В. Петрі- ашвілі вінок на труну поклав знаменитий вір­менський винороб В. Таїрян (Таїров). В. Петрі- ашвілі та В. Таїров співробітничали саме на ниві виноробства. Грузинські та вірменські студенти об’єднували свої зусилля під час студентських хвилювань. Після проведення грузинського та вірменського вечорів один з вірменів у пре­сі порадив кавказцям влаштовувати вечірки за обласним, територіальним, а не вузько- національним принципом, створити об’єднане кавказьке земляцтво [16]. На цю пропозицію по­зитивно відгукнулися студенти А. Ардешвілі, М. Цецхладзе, Барнабішвілі [17].

У 1912 р. об’єднаний хор вірменів та грузи­нів заспівав грузинські та вірменські пісні. Ві­рмени виконали заборонену пісню про грузин­ського революціонера Арсена Джорджіашвілі. На бенкеті палкі промови виголосили професор О. К. Медведев, К. М. Сапежко, письменник Петро Пільський.

У квітні 1918 р. Центральна каса взаємодопо­моги Новоросійського студентства організувала вечір у залі консерваторії, присвячений мисте­цтву національностей студентів Новоросійсько­го університету, в якому взяли участь росіяни, українці, євреї, польська й грузинська органі­зації [13]. Остання з відомих нам вірменських вечірок відбулася у березні 1919 р. [2].

Наприкінці січня 1919 р. товариство анонсу­вало і, швидше за все, провело «литературно­драматическое утро» в театрі «Миниатюр» на вулиці Ланжеронівській, 24. Захід було при­урочено до 14 січня — дня Св. Ніно, покро­вительки Грузії. За коментарем журналіста, а можливо, і організаторів в газеті «Одесский листок» 25 січня 1919 р. зазначалося: «Этот день должен объединить грузин, проживающих в Одессе, дать им возможность сосредоточить свои мысли на прошлом Родины, напомнить о нуждах настоящего». Попри час проведення заходу, що прямо суперечив поняттю «вечірка», за духом та особливостями, вочевидь, це було пряме продовження вже усталеної традиції гру­зинських вечірок.

Грузинські та вірменські вечірки виклика­ли позитивні враження в сучасників. Одесь­кий журналіст на початку 1914 р. так описував значення грузинських вечірок у залах купець­кої біржі: «Грузинські вечірки слід віднести до числа цікавих за програмою і за загальною жвавістю балів. У день грузинських, освячених традицією, вечорів, зали біржі перетворюють­ся на чарівний куточок Кавказу з усіма майже його характерними особливостями. Грузин­ський стиль домінує в декораціях — килими та зелень повинні на деякий час приховати холодні стіни біржі. На завершення вечора лекурі (лез­гинка), «кінтоцрі» (танець кінто), «аундара» і...

горезвісне танго. Вечори студентів-грузинів за­вжди користувалися особливими симпатіями суспільства» [19]. Напередодні акції 1918 р. жур­налісти газет «Одесские новости» та «Одесский листок» (номера за 10 та 13 квітня) закликали одеситів згадати «про дні, коли бал грузин­ського студентства своїм юнацьким задором та суто східною експансивністю привертав увагу всіх друзів учнівської молоді ... дайте ж молодій Грузії зібратися біля родимих вогнищ і взятися за святу справу відродження благословенного природою краю».

У приватному листі (вдячний за надання цьо­го листа головному зберігачеві фондів Одеського історико-краєзнавчого музею І. М. Озерянській) до Марії Антонівни Ржепішевської (Осмолов- ської) у грудні (вірогідно 1912 р.) з Одеси до Ананьева її подруга, студентка Вищих жіно­чих курсів, караїмка, Раїса Ісааківна Кальфа ділилася своїми враженнями від відвідин ра­зом з батьком грузинської вечірки студентів та курсисток: «Мне вечер очень понравился, хотя многие ворчали, что тесно, что напустили массу публики. Зал Биржи был битком набит, потому что входных билетов давали сколько влезет. Но все-таки было очень хорошо, и пели грузинские песни, танцевали (и очень красиво) лезгинку, многие были в национальных костю­мах» [15, арк. 2-3].

Отже, попри відносно невелику кількість, грузинам та вірменам вдалося презентувати свої культури у строкатому одеському суспільстві найбільш ефективним для ще не інформацій­ної доби початку ХХ ст. шляхом театралізації своїх культурологічних заходів. Історичний до­свід був використаний вже наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. в умовах національного відро­дження.

Джерела та література

1. АК. Армянский вечер // Одесский листок. - 1903. - 4 дек.
2. Армянский вечер // Одесский листок. — 1919. — 14 марта.
3. Грузинский вечер // Одесские новости. — 1912. —

9 дек.

1. Грузинский вечер // Одесский листок. — 1918. — 16 апр.
2. Грузинский вечер в драматическом театре // Одесские новости. — 1915. — 13 февр.
3. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 7. — Спр. 573.
4. ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 11. — Спр. 26 (1908).
5. Ланге Н. Воспоминания о жизни и деятельности П. Г. Меликишвили // Труды Тбилисского государ­ственного университета. - Тбилиси, 1957. — Т. 62. — С. XV- XXIV.
6. На грузинском вечере // Одесские новости. — 1914. — 9 февр.

10. Одесские новости. — 1899. — 11 нояб.

11. Одесские новости. — 1902. — 4 дек.

12.  Одесские новости. — 1915. — 2 марта.

13.  Одесский листок. — 1918. — 17 апр.

14. Одесский листок. — 1914. — 25 февр.

1. Одеський історико-краєзнавчий музей. — Інв. № Д-14854. — Арк. 2-3.

16.  Тамарин А. Цепи предрассудка // Южная мысль. — 1912. — 11 дек.

17. Южная мысль — 1912. — 14 дек.

18. Южная мысль. — 1914. — 22 марта.

19. Южная мысль. — 1914. — 7 февр.