ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)


До одеських сторінок біографії Івана Маловічка   Хоменко К. С.

    (скачать pdf)

 

УДК 929Маловічко(477.74-21):82

К. С. Хоменко

До одеських сторінок біографії Івана Маловічка

У статті подано результати архівних досліджень біографії українського поета-футуриста І. К. Маловічка. В центрі уваги зв’язки поета з Одесою.

Ключові слова: І. К. Маловічко, український футуризм, Розстріляне відродження, Одеська кіностудія ВУФКУ, Одеський державний технікум кінематографії ВУФКУ.


 

 


 

В 1990-ті рр. до читачів почали вертатися письменницькі імена, що були вилучені з літе­ратурного ужитку в результаті кривавих репре­сій 1920-1930-х рр. Цей період в українській лі­тературі отримав трагічну назву — Розстріляне відродження. Зусиллями літературознавців та істориків по крихтам збиралися відомості про знищених тоталітарним режимом митців. Були заповнені величезні прогалини, і літературний процес 1920-х рр. набув яскравості і довершенос­ті. Однак зусилля наукового пошуку останніх двох десятиліть не змогли засвоїти весь масив речників українського відродження. І на сьо­годні лишаються «чорні діри» в літературознав­стві 1920-х рр., що потребують дослідження, ви­вчення і популяризації доробку письменників, які були неправедно покарані і творчість яких була несправедливо забута.

Одне з таких забутих імен — Іван Кирилович Маловічко, на початку 1930-х рр. відомий укра­їнський поет-футурист, прозаїк та журналіст. За бібліографією видно, що він тільки розпочав свою письменницьку діяльність, експерименту­вав з формою у віршах, писав художню прозу, публіцистику. Потім раптовий арешт і скорий суд — 17 листопада 1937 р. київською трійкою І. К. Маловічко був засуджений до розстрілу. Вирок було виконано 26 листопада 1937 р.

За життя Івана Кириловича вийшли окреми­ми книгами його твори: «Шефи. Поема» (1930), «Головам на плечах» (1930), «Соціалістична вес­на. Поема» (1930), «По морях» (1931), «Морейн із Комі» (1934), «З історії Одеського порту» (1935), «На кордоні» (1936). Після розстрілу автора його книги були вилучені з бібліотек і знищені. По­няття український футуризм пішло в забуття.

Першим дослідником українського футу­ризму став канадський літературознавець Олег

Ільницький. У його книзі «Український футу­ризм 1914-1930» ім’я І. К. Маловічко побіжно згадується сім разів [12, c.148, 160, 180, 205, 211, 212, 258].

У 2014 р. вийшла антологія «Українська аван­гардна поезія. Антологія 1910-1930», вона міс­тить невелику біографію, бібліографію та чоти­ри вірші Маловічка [13, с. 343-356].

Треба зазначити, що електронні ресурси дають досить цікаву інформацію щодо Івана Маловічка. У соціальній мережі Facebook, на­приклад, є сторінка «100 років українському футуризму / Centennial of Ukrainian Futurism». Поміж інших є дві публікації, які присвячені І. К. Маловічку: уривок поеми «Шефи» та фраг­менти спогадів Олексія Полторацького про Іва­на Маловічка [8].

В Українській Вікіпедії [9] є стаття про Івана Маловічка, де зазначено, що «це незавершена стаття про особу». За півроку стаття у Вікіпедії поповнилася досить цікавими матеріалами.

На жаль, вся інформація у мережі Інтернет викладена без посилань на першоджерела.

Для того щоб відтворити повну біографію повернутого із забуття поета, насамперед звер­немось до архівних документів.

Перш за все звертає увагу, що навіть пріз­вище поета в різних документах пишеться по- різному - Маловічко та Маловичко. У статті прізвище написане так, як вказував поет у влас­норуч написаних документах.

І. К. Маловічко народився 7 листопада (25 жовтня) 1909 р. в селі Верещаки Лисянсько- го району Черкаської області у родині бідних селян. У родині було троє дітей. Старший брат Григорій у 18 років поїхав на Далекий Схід. Молодший Олександр став студентом Дале­косхідного державного університету. Пізніше

Олександр Маловічко очолив кафедру геофізи­ки Пермського університету. Іван Маловічко за­кінчив сільську школу і згодом почав працювати вчителем початкових класів у школі села Радчи- ха Катерининського повіту на Уманщині. Але це не задовольняло амбітних бажань юнака. Його вабило велике місто. Іван захоплювався поезією та мріяв про кіно.

І влітку 1928 р. він лишає рідне село та пере­їжджає до Одеси. В серпні того ж року І. К. Ма­ловічко вступає в Одеський державний технікум кінематографії ВУФКУ на екранне відділення [5, арк. 1].

В результаті роботи над дослідженням обста­вин життя І. К. Маловічка в Одесі у фондах Дер­жавного архіву Одеської області (далі — ДАОО) вдалося знайти фонд технікуму [2]. Деякі доку­менти цього фонду буде наведено нижче.

«Одесский государственный техникум ки­нематографии Всеукраинского фото-кино­управления, г. Одесса». У цьому фонді всього 349 одиниць зберігання з 1924 по 1930 рр. Одесь­кий держаний кінотехнікум був розташований на вул. Чичеріна, 3, у Бульварному районі міста Одеси. У 1928 р. очолював цю установу Олек­сандр Никонорович Денісов.


Досить цікава справа «Одеський державний технікум кінематографії. Статистичні звіти, списки студентів и викладачів за 1928, 1929 роки» [5]. На 81 аркуші цієї справи міститься велика кількість статистичних даних, циф­ри, відсоткові порівняння, які при детальні­шому огляді дають уявлення про абітурієнтів того часу: за національністю, за партійністю, поіменні списки всіх абітурієнтів, кількісні списки персоналу та викладачів.

Наприклад, у 1928 р. заяви до вступу у техні­кум подали 180 чоловік, з яких 153 абітурієнтам було відмовлено. І лише 27 чоловік зарахува­ли до технікуму, з яких 10 чоловік вступили на екранне відділення (у т. ч. І. К. Маловічко) та 17 чоловік — на технічне відділення. Далі у до­кументах докладно розписано, що серед тих, кого прийняли до технікуму, українців було 17 (63%), росіян — 6 (22,2%), євреїв — 3 (11,1%), поляків — 1. Чоловіків — 23, жінок — 4. Всього у 1928 р. в Одеському кінотехнікумі навчалось 108 студентів. Із них: на І курсі — 27 осіб, на ІІ курсі — 42 особи, на ІІІ курсі — 39 осіб.

«Одеський Державний Технікум Кінематогра­фії. Учбова частина 1928 рік. Справи прийому студентів. Поч. 22 серпня 1928 — зак. 8 вересня 1928 р.» [3, арк. 10]. У цій справі також зберіга­ються протоколи засідань приймальної комісії, списки абітурієнтів і т. п. На одній із сторінок справи «Список абітурієнтів, які викликаються до засідання приймальної комісії, що відбудеться в середу 5-го вересня о 11:00 та 17:30». Під номе­ром 22 зазначений І. К. Маловічко.

У цій же справі можна знайти документи, які яскраво характеризують особливості життя та вступу в державні вузи у кінці 1920-х рр. На­приклад, такі заяви.

«Копия. Центральной приемной комиссии Нар- образа. От жителя гор. Бершади Х. Н. Штейна члена союза «Швейников», комсомольца. Заявление.

Приехал к Вам Гольдберг Исаак Борисович, сын крупного непмана, который занимается у несколь­
ких профессоров и у тех, которые преподают в Медине. Ввиду того, что директивы Наробраза гласят о пролетаризации ВУЗов и он никогда не работал и не нуждался в работе и теперь достал где-то профсоюзную книжку. Парень сидит в Одессе, гуляет и хвастается, что он поступит скорее рабочего. Он говорит, что рабочий никогда не имел что кушать и не будет иметь, а я буду студентом и тогда не подходи ко мне.

Так что прошу принять во внимание мою прось­бу и не только просьбу, а придерживаться указания Центра, прошу к испытаниям его не допустить. Правильность может удостоверить Бершадский Горсовет, Тульчинского Округа. 10УШ 28. Про­ситель Х. Штейн [підпис] [3, арк. 21].

у j t<.( (*l£ С f**- C . r ci / // (Xcf. 1 * 0 *-f t9 & f гхта.^> аре**-* yC-i/a^" v:shapes="_x0000_s1029">Поміж інших документів у цьому фонді збе­рігається особова справа студента Івана Мало- вічка [6, арк. 1-3]. Ця справа містить всього три документи: заяву про вступ, анкету для вступу та прийомну картку. У прийомній картці вказа­ні оцінки з різних предметів, а також вклеєний невеликий портрет (38х33), який, очевидно, був вирізаний з великої фотографії. Заява про вступ

f

"I: 2

* сік p&t'o                                                    4

> dfZtcc, •*                             try A tin.**-*' Ґ. Mt*

****+-• /л*                                                  ;r -/

І- С4 a** *¦<                           &4< 6 (^c/A v 6‘ /t/u/д &

?                                     11frt Cl t* *• /Ч-*                                                                                     (1 ^^'Jb-eccfc* Л.'ла іУ/h. 4 *C

>fdm-

Анкета до вступу в кінотехнікум ВУФКУ

до технікуму та анкета, написані І. К. Маловіч- ком від руки чорним чорнилом. Далі буде на­ведено повний текст цих документів.

«До іспитової комісії Одеського кінотехнікума від гр. с. Радчихи Катеринославського р-ну Уман­ської округи Маловічка Івана Кириловича. Заява. Прохаю іспитову комісію допустити мене до іс­питів для вступу у кінотехнікум. Всі данні відо­мі з документів. Про [нерозб.] наслідки прохаю повідомити в найблищому [так!] часі на адресу: с. Верещаки [нерозб.]району на Уманщині.

Платню за іспити не надсилаю [нерозб.]на піль­гах що надаються сільським учителям.

13/VIII28р. Прохає: [підпис Маловічко]»

Анкета для вступу в технікум — це рукопис Івана Кириловича. На жаль, документи та до­відки, які він вказує у кінці анкети, відсутні.

«Анкета

Для вступу в Кінотехнікум ВУФКУ місто Одеса На який відділ бажає вступити. Екранний відділ Призвіще ім’я та по батькові. Маловічко Іван Ки­рилов.

Рік і дата народження. 1909року 25 жовтня Стать. Чоловіча Національність. Українець Рідна мова. Українська Родинний стан. Не жонатий Чи є хто на утриманні. Є брат Маловічко [ім’я нерозбірливо]

Партійність — безп.

Чи член спілки, з якого часу. Член сп. «Рабос» № 182603 з 1/128р якої і № членського квитка Соцстан. Сільський вчитель, службовець Основна професія. Педпраця (учителювання та слюсар 5-го р-ду)

Освіта. Середня

Громадська і політична. Праця громадська у с. Радчисі праця. по організаціям Як довго живе з власної праці. З червня 1928 року

Зазначити місце останньої с. Радчиха, Катер-р Уманщина, сільський праці і на якій посаді. учи­тель

Соціальний стан батьків: Батьків немає. Були селянами

Де постійно мешкає. с. Верещаки, Лисянського району на Уманищні.

11/VIII28р. Підпис [підпис Маловічко] Щоб ствердити подані в анкеті данні до­даю такі документи 1) Довідку 1) народження 2) освіту 3) соцстан 4) здоров’я 2) 2 ар. Реко­мендації 2) різних [нерозб.]»

У зв’язку із ліквідацією екранного відді­лення технікум І. К. Маловічко не закін­чив [4, арк. 1].

Окрім архіву кінотехнікуму в ДАОО збері­гається архів ВУФКУ 1920-30 рр. [1]. На жаль, більша частина описів цього фонду втрачена.

23.08.1963 р. ці описи були передані Одесь­кій кіностудії художніх фільмів. У 1990-ті рр. Одеська кіностудія переживала скрутні часи, пізніше у 2007 р. у приміщенні, де зберігалися архіви, була пожежа. Вже у наші часи кіностудія змінила форму власності. Частково співробіт­никам ДАОО вдалося зберегти архів кіностудії, проте це документи вже післявоєнних років. Архівні документи Всеукраїнського фотокіно- управління 1920-1930-х рр. потребують більш ретельного пошуку. Можливо, щось збереглось у приватних колекціях або потратило до інших фондів чи установ.


Під час перебування в Одесі І. К. Маловіч­ко надсилає свої поезії у футуристичний жур­нал «Нова генерація», який виходив у Харкові під редакцією М. Семенка. Практично відразу його вірші з’являються на сторінках «Нової генерації» (1928, № 9). В серії «Автодор» на­друковано вірш Маловічка «Кордильера» [8]. Батько українського футуризму Михайль Се- менко високо оцінив функціональну поезію молодого поета. М. Семенко пропонує Івану Кириловичу серйозно зайнятися літератур­ною діяльністю та запрошує його переїхати до Харкова.

У кінці 1928 р. І. Маловічко переїжджає до Харкова. Там Іван Кирилович шліфує свою письменницьку та поетичну майстерність. Постійно друкується у «Новій генерації». Працює журналістом у різних харківських га­зетах. Бере участь у численних літературних дискусіях. Після «самоліквідації» «Нової ге­нерації» вірші І. К. Маловічка з’являються на сторінках київського «Авангард-альманаху», який редагував ще один виходець з Одеської кіностудії ВУФКУ Гео Шкурупій. З 1934 р. Іван Кирилович — член Спілки письменни­ків України.

В Одесу Іван Кирилович повертається у 1935 р., вже досить відомим поетом та журна­
лістом. У нашому місті І. К. Маловічко працює над нарисами «З історії Одеського порту». Не тільки професійні інтереси пов’язували Івана Кириловича з Одесою. 11 квітня 1935 р. в Одесі Іван Кирилович одружився з сімнадцятирічною студенткою медичного технікуму Зоєю Гаври­лівною Зубковою. В ДАОО зберігається книга реєстрації шлюбів за 1935 р. із записом про їх одруження. Після реєстрації шлюбу родина де­який час мешкала в Одесі за адресою Стурдзов- ський зав., 11 [7, арк. 208].

Невдовзі подружжя переїздить з Одеси до Хар­кова. Оселяються вони у кооперативному будин­ку літераторів «Слово» за адресою вул. Червоних письменників, 5, кв. 52 (зараз вул. Культури, 9). Пізніше цей будинок назвуть «крематорій» та «дом предварительного заключения» [10]. Сьо­годні на будинку «Слово» висить меморіальна дошка, вшановуючи більше ста імен українських митців, серед яких ім’я І. К. Маловічка.

21 вересня 1937 р. І. К. Маловічко був зааре­штований в Харкові. Його звинуватили в ан-

Джерела та

1. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). —

Ф. Р-917.

2.

ДАОО. —

Ф. Р-3870.

 

 

3.

ДАОО. —

Ф. Р-3870. —

Оп. 1. —

Спр. 40.

4.

ДАОО. —

Ф. Р-3870. —

Оп. 1. —

Спр. 46.

5.

ДАОО. —

Ф. Р-3870. —

Оп. 1. —

Спр. 47.

6.

ДАОО. —

Ф. Р-3870. —

Оп. 1. —

Спр. 244.

7.

ДАОО. —

Ф. Р-8085. —

Оп. 1. —

Спр. 1426

  1. 100 років українському футуризму / Centennial of Ukrainian Futurism [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://bit.ly/1U51uXC.
  2. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https:// uk.wikipedia.org/w/mdex.php?title=Маловічко_ Іван_ Кирилович&oldid=17005576.

 

тирадянській націоналістичній діяльності, до якої він нібито був втягнутий своїм другом та сусідом М. В. Семенком. Слідство відбувалося у Києві. 17 листопада 1937 р. київською трійкою І. К. Маловічко був засуджений до розстрілу, зв.: 54-8-11 [11]. Вирок було виконано 26 листо­пада 1937 р. [13, арк. 345].

У 1957 р., на клопотання дружини, справу І. К. Маловічка було переглянуто. Вирок було скасовано, а справу припинено за відсутніс­тю складу злочину. З. Г. Зубковій (дружині І. Маловічка) видали довідку, в якій було за­значено, що її чоловік помер в ув’язненні від запалення легенів 26 жовтня 1942 р. І. К. Ма­ловічка було посмертно реабілітовано та поновлено у членах Спілки письменників України.

Надалі робота з архівними матеріалами до­зволить більш детально відтворити життєпис та заповнити білі плями у біографії І. К. Мало­вічка. Також потребує пошуку, аналізу та пере­видання і творчий доробок поета.

література

10. Дукина Н. М. На добрий спомин. — Харків: Березіль, 2002. — 592 с.

11.  Жертвы политического террора в СССР [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу: http://lists.memo.ru/ d21/f285.htm.

12.  Ільницький О. Український футуризм (1914- 1930) / перекл. з англ. Р. Тхорук. — Львів: Літопис, 2003. — 456 с.

13.  Письменники Одещини: на межі тисячоліть: антоло- гія-довідник / упоряд. Б. І. Сушинський. — Одеса: Альфа-омега: ОКФА, 1999 . — 426 с.

13. Українська авангардна поезія (1910- 1930-ті роки): антологія / упоряд. О. Коцарев, Ю. Стахівська. — К.: Смолоскип, 2014. — 816 с.


 


Odessa pages of Ivan Malovichko biography

K. Khomenko

The article is dedicated to the results of archival research of the biography of the Ukrainian poet-futurist Ivan Malovichko. In the spotlight the article there are Ivan Malovichko’s cultural and personal contacts with Odessa.

Keywords: Ivan Malovichko, marriage, Ukrainian futurism, Ukrainian Literature’s Executed Renaissance, Odessa state College of cinematography.