ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)

УДК 93 (477.74-21)«18/19»

Г. П. Коваль

Болград в кінці ХІХ — на початку ХХ століття та розвиток візничого промислу

У статті йдеться про економічний розвиток міста Болграда кін. ХІХ — поч. ХХ ст., зокрема про розвиток візничого промислу.

Ключові слова: Болград, Буджак, візник.

 

 

Історія однонаціональних міст, таких як Бол­град, є невід’ємною історією України. Цікавим є його ріст населення, розвиток транспорту. Зва­жаючи на це, автор дослідив ріст населення міс­та Болграда та розвиток візничого промислу, як головного виду транспорту в кінці ХІХ — ХХ ст., наведено обов’язкові постанови Болградської комунальної ради щодо його функціонування, проекти такс.

Місто Болград засновано в 1821 р. болгарами, які переселилися в Росію, рятуючись від турець­кого гноблення. Назва походить від болгарських слів «бол» — достаток і «град» — місто [1, с. 175].

Внаслідок перемоги над Туреччиною Буджак у 1878 р. було повернуто до Росії. З того часу Болград починає швидко розвиватися як торго­вельне місто. Цьому сприяло прокладення за­лізниці між Бендерами і Галацом, а також зруч­не розташування Болграда на перетині шляхів між Ізмаїлом, Кагулом і Кілією. Сюди приїзди­ли на ярмарки з Кишинева, Ізмаїла, Акермана, а також з болгарських міст — Тирнова, Ямбола, Варни. В місті було багато ремісників — ювелі­рів, кожухарів, шевців, ковалів. Проте головним заняттям населення, як і раніше, залишалось хліборобство, виноградарство, садівництво і вівчарство [2; 3].

В 1883 р. в Болграді було три православних церкви, нежитлових споруд 287, гімназія і 4 учи­лища, в них хлопців 323 і дівчат 126, земська лікарня, земський банк, аптека, суспільний сад, 24 заводи, 6 складів, 89 кабаків, паровий млин, торгових закладів 237, з річним обігом в 485200 руб. Кількість будинків у 1881 р. — 1109 [4, с. 42].

Міські прибутки Болграда в 1881 р. склали 32322,245 руб., витрати — 30976,46, в касі наявні 1345,7825 руб. [4, с. 66-67].

В Болграді потомствених дворян — 2 чоло­віка і 1 жінка; особистих дворян 4 чоловіка; православного духівництва білого: 21 чоловік та 19 жінок; купців — 46 чоловіків і 41 жінка; міщан — 3326 чоловіків і 2855 жінок [4, с. 52-53].

Болград — заштатне безповітове місто Із­маїльського повіту Бессарабської губернії лежить на 45° 40' північної широти и 1° 5' за­хідної довготи від Пулкова, біля озера Ялпу- ха, при впадінні в нього річки Ялпух, в 202 верстах від Кишинева, 40 — від Ізмаїлу і 7 — от станції Бендеро-Галацької залізної дороги «Траянів Вал». На берегу озера розкинувся розкішний сад. В місті особлива кредитна установа — колоніальний банк. Всієї землі — 11,369 десятини, із них під заселенням міста до 400 десятин і під садами і виноградниками понад 300 десятин [5].

В місті в 1893 р. є православний собор, чоло­віча гімназія, жіноча прогімназія, міське учи­лище, приходське училище, декілька хлібних магазинів, салотопні, миловарні і цегельні за­води, досить значна хлібна торгівля [6, с. 284].

В 1898 р. шлюбів зареєстровано 80, наро­дилося 439 дітей (220 хлопців та 219 дівчат), померло 283 (172 чоловіка, 111 жінок), приріст 156. Млинів парових 3, вітряних 55, переро­бляли 150 четвертей зерна в день. Садів 1453 на просторі 868 десятин, з яких отримано вина до 40 000 відер на суму до 60 000 рублів. Навчаль­них закладів 13, в тому числі 2 гімназії — чоло­віча і жіноча. Місто швидко зростало [7, с. 450].

В 1909 р. в місті Болграді - 4 православних церкви, синагога. Чоловіча і жіноча гімназія, міське училище, 6 початкових шкіл. Садівни­цтво і виноградарство (800 садів на 950 деся­тинах); шовківництво. Значна хлібна торгівля.

В 1911 р. в Болграді було відкрито пам’ятник генералу Інзову. Витрати міста в 1908 р. — 58452 руб. [8, с. 355].

В Болграді відбувається Воздвиженський яр­марок, з 14 вересня по 1 жовтня [9, с. 11].

Жителів в 1881 р. - 6126 [4, с. 42]; 1894 р. - понад 10000, головним чином болгари [6, с. 284]; за переписом 1897 р. - 12388 [7, с. 450]; 1899 р. - 12179 [10, с. 7]; 1902 р. - 13142 (6678 чоловіків, 6464 жінок) [11, с. 7]; 1909 р. - 14070 [8, с. 355]; 1914 р. -13 800 [2; 3]; 1916 р. - 15162 (7455 чоло­віків та 7727 жінок) [9, с. 9].

Продовжувала рости промисловість. В Бол­граді, як і раніше, переважали дрібні підпри­ємства, переробляючі місцеві сільськогоспо­дарські продукти і сировину. За відомостями 1897 р., тут працювало п’ять гончарних, два це­гельних, чотири шкіряних, чотири маслобійні і інші підприємства з кількістю робітників на кожному із них до десяти чоловік, а також сім поліграфічних підприємств, на яких працювало 127 робітників.

В цей період почав діяти невеликий казен­ний пункт по переробці винограду і зберіганню вина. Була і значна кількість ремісників — юве­лірів, шкірників, чоботарів, гончарів та інших [3, с. 353].

В кінці XIX ст. в Болграді працювало ряд не­великих підприємств — 2 салотопні, 4 свічкові, 3 миловарні, 4 шкіряні, 4 фарбувальні, 5 гончар­них і 2 цегельні заводи. Проте значну питому вагу в економіці, як і раніше, посідало сільське господарство. За містом числилось 11488 деся­тин землі, включаючи 243 десятини городів і 960 десятин садів. У місті проживало 7610 чол., будинків налічувалось 1109.

Становище переважної більшості жителів Болграда, яку становили селяни, було вкрай тяжким. 75 проц. усіх земель належало шіс­тьом поміщикам і тільки четверта частина — селянам. Через відсутність технічних засобів, низький рівень агротехніки врожайність була низькою. Селяни харчувались здебільшого ку­курудзою. Це та погані житлові умови виклика­ли масові захворювання і високу смертність [2]. В місті було 11 488 десятин землі, включаючи 243 десятини під городами і 960 десятин садів. Сім’ї Абаджієвих, Анастасієвих, Парушевих, Тіторових мали понад тисячу десятин землі кожна [3, с. 351, 353]. З розвитком капіталізму, що посилив класове розшарування, боротьба за землю весь час загострювалася [2].

Розвиток капіталістичних відносин, збіль­шення населення, розвиток торгівлі та промис­ловості стимулювали активний розвиток то­гочасного транспорту — візничого промислу в місті Болграді в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.

В міських поселеннях Російської імперії, де було введено Міське положення, за рішенням думи, могли бути введені податки на візни­чий промисел у прибуток міста. За правилами 1887 р., цей збір не міг перевищувати 10 карбо­ванців в рік з кожної коняки, яку використо­вували у візництві. В межах цієї норми міністр внутрішніх справ, по згоді з міністром фінан­сів, визначав по кожному місту вищий розмір збору, а також винятки із нього. Промислов­ці візники платили збір по півріччям. Міська дума могла розділяти промисловців візників на розряди та призначати для кожного розряду особливий розмір податку. Міські поселення, в яких збір з візничого промислу відбувався на основі особливих затверджених постанов, що були прийняті до видання загальних правил 1887 р., могли, з дозволу міністра внутрішніх справ, перейти до стягування збору на основі цих останніх правил (доповнення до 134 статті Міського положення, Звід Законів Т. ІІ видан­ня 1892 р.) [12, с. 175].

За міським положення від 11 червня 1892 р. дума мала відповідні повноваження щодо візників. Стаття 108 ІІІ глави «Про участь міського суспільного управління у виданні обов’язкових для місцевих жителів постанов» надавала думі складати обов’язкові для місце­вих жителів постанови за відповідними пред­метами: 6) про здійснення візничого промислу і типу візничих екіпажів, про міські омнібуси і інші суспільні екіпажі. В главі V «Про збір на користь міських поселень» стаття 134 встанов­лювала, при встановленні і стягуванні зборів з візничого промислу і з коней і екіпажів, утри­муваних приватними особами, дотримуються особливих правила (з — є. Повне Зібрання За­конів, № 155, 1125, 4552 и 5124). Вищі ж розміри з перевізного промислу і з собак, а рівно умови стягування цих зборів визначаються законо­давчим порядком [13].

Міській думі надано за пунктом 4 статті 4 додатку 1 до статті 134 Міського положення, ви­дання 1892 р., якщо вона признає потрібним, право розділяти візничих промисловців на роз­ряди і призначати для кожного розряду особли­вий оклад, але підставою для такого розділу може служити тільки яка-небудь відмінність у здійсненні тими чи іншими особами самого візничого промислу [14].

Обов’язкові постанови про візничий проми­сел, по місту Болграду, затверджені начальни­ком губернії 16 квітня 1907 р.

В першому розділі постанов 28 пунктів, які частково виконувалися і двома іншими катего­ріями візників. Забороняється заняття в межах міста візничим промислом без дозволу міської управи. Особи, бажаючі отримати цей дозвіл, зобов’язані внести в прибуток міста встановле­ний збір, а саме: починаючі промисел в першому півріччі за весь рік і в другому за півроку.

Одночасно із внесенням збору за заняття віз­ничим промислом візники зобов’язані вибира­ти із міської управи за встановлену платню два металічні знаки з позначенням на них номера екіпажу, року протягом якого дозволено проми­сел, і заклад, що видав знаки. Знаки ці повинні бути один прибитий із задньої сторони кузова, а другий знаходитися у кучера і пред’являтися наймачу по його вимозі у вигляді застави. Крім цього на кожному ліхтарі повинні бути позна­чені масляною фарбою номери екіпажу у відпо­відності з вибраним із управи знаком.

Знаки на візничий промисел дійсні тільки на той рік, на який видані, і дають право за­йматися візничим промислом тільки тій особі, якій видані. Передача знаків без відома міської управи забороняється. По закінченні року зна­ки повинні бути повернуті міській управі.

Візниками не можуть бути особи, що не до- сягли 18 років і осуджені по суду. А також повин­ні мати посвідчення від поліції; за проступки кучерів майном відповідають господарі біржо­вого виїзду. Біржові екіпажі і збруя повинні бути завжди справні і чисті, встановлених міською управою зразків і обов’язково з двома ліхтаря­ми. Збруя повинна бути виключно ремінна, при їзді ж в санках до збруї повинні привішувати бубонці. Зовнішній одяг кучерів повинен бути таких зразків: влітку сіряк синього кольору, ку­черський пояс і клейончастий капелюх, взимку: сіряк шуба синього кольору, хутряна шапка і пояс. Одяг повинен бути завжди справний, чис­тий і без латок іншого кольору.

В екіпажах у ногах обов’язково повинні бути застелені чисті килимки чи мотузяні підстилки, але аж ніяк не сіно чи солома. Перед виїздом із дому екіпаж і збруя повинні бути завжди без­доганно вичищені. Забороняється вживати на роботі тварин видимо хворих, сліпих на оби­два ока, понівечених, що мають рани, кульга­вих, лякливих, норовливих, виснажених, по­нівечених різними заразними хворобами і вище граничного віку 18-20 років. Не дозволяється наносити тваринам удари твердими чи гостри­ми знаряддями (кнутовищами, пужалами, ду­бинами, гаками і т. п.), а бити по голові зовсім забороняється.

Візники повинні стояти у вказаних міською управою місцях один за одним по черзі приїзду на біржу. Подавати повинен крайній з тієї сто­рони, з якої заявлено пасажиром вимога: вихо­плюватися із середовища і подавати декільком разом заборонено. Наймачу ж надається право вибору на біржі візника за своїм розсудом і ко­жен візник зобов’язаний підкорятися цій вимозі беззаперечно. Візникам, найнятим чи зайнятим пасажирами, заборонено стояти на біржі. Забо­роняється кучерам під час стоянки на площах і на вулицях злазити з козел і залишати коней без догляду, хоча б і прив’язаними.

Їзда повинна бути помірно швидка і обереж­на, а на кутах вулиць, при поворотах, переїздах і виїздах із дворів тиха (кроком), при цьому за­бороняється обганяти їдучих помірно швидко. При їзді повинно триматися правої сторони, зу­пинятися посеред вулиці забороняється. Візни­ки в п’яному вигляді до їзди не допускаються. Під час їзди з пасажирами візникам палити за­бороняється. Отримані візниками речі і вантажі вони повинні зберігати в цілості і забуті речі зобов’язані повернути за належністю чи переда­ти в поліцію. За доставку забутих речей візник отримує від пасажира платню, як за поїздку в два кінці. Незайнятий візник зобов’язаний, за вимогою всякого пасажира, негайно подати свій екіпаж без всяких відмовок, а також прибути до будинку до нього за вимогою, заявленою осо­бисто чи через прислугу, не вимагаючи платні за проїзд прислуги і отримуючи винагороду по таксі для денної чи нічної їзди. Плату візники отримують по таксі, належне затвердженої, один екземпляр якої повинен бути прибитий позаду кучерського сидіння на виду у пасажира.

За вимогою чинів поліції, візники зобов’язані безкоштовно везти піднятого поліцією хворого, божевільного, постраждалого від нещасного ви­падку, взятого в п’яному вигляді, а також і осіб, повідомляючих поліції про пожежу, так само відвезення і чинів поліції на пожежу.

За їзду по таксі зобов’язані везти парокінні екіпажі — чотирьох пасажирів, а однокінні — двох пасажирів. У рахунок пасажирів не входять діти до 10-річного віку, а також багаж, саджати пасажирів на козли і переповнені екіпажі ви­значеної кількості забороняється. Парокінний візник, що везе в один кінець чотирьох паса­жирів, а однокінний двох, має право вимагати від наймача за кожного пасажира, що зійшов по дорозі, доплату: вдень по 5 коп., вночі по 10 коп.

Із загальної кількості візників по черзі при­значаються черговими: один візник денної і два візника нічних. Денний черговий візник зобов’язаний виїздити на біржу о 6 години ранку і знаходитися на ній до 8 години вечора, а осо­бливо в той час, коли решта візників виїздять на вокзал чи за межі міста. Нічні чергові візники зобов’язані виїздити о 6 годині вечора на біржу і чергувати до 6 години ранку, причому до 12 го­дин ночі зобов’язаний стояти на біржі, після 12 години ночі і в непогожий час у дворі пожежної команди. Чергові візники, як денні, так і нічні, не мають права найматися по годинах, а тіль­ки поїздкою в кінець. По відвезенню пасажира візники ці зобов’язані негайно повернутися на біржу, а вночі на пожежний двір. Нічні візни­ки отримують платню на десять копійок вище такси за кінець і зобов’язані мати запаленими обоє ліхтарі.

Кожний біржовий виїзд повинен щомісячно 15 числа пред’являтися до огляду міській упра­ві, при участі місцевої поліції і ветеринарного лікаря, яка, у випадку якої-небудь несправнос­ті, лишить візника права виїзду на біржу надалі до виправлення замічених недоліків. Візникам, що знаходилися у відлучці за межами міста, потрібно надавати свій виїзд до огляду в най­ближчий день. Для найближчого нагляду за точним виконанням візниками вищевказаних правил вони повинні обрати із свого середо­вища, з відома і затвердження міської управи, біржового старосту із осіб, приймаючих безпо­середню участь у візничому промислі. Списки чергових на цілий тиждень староста надає в по­ліцію і управу.

Наведемо пункт «Б». «Ломовим візникам» (11 пунктів). «Забороняється заняття візничим промислом без дозволу управи. Особи, бажаючі зайнятися промислом, отримують від управи таксу і особливі знаки на рік, один із яких по­винен знаходитися у ломовика і надаватися за першою вимогою, а другий — прикріпленим до возу на видному місці. Забороняється накладати вантаж занадто важкий, явно не відповідний силам тварини і стану дороги. Нормою покла­жу рахується для підвод, возів і биндюгів: для однієї коняки — 25 пудів, для двох — 50 пудів і трьох — 75 пудів. У тих же випадках, коли коні при підйомах чи навіть на рівному місці ста­нуть, то не дозволяється їх бити, кричати, гика­ти, свистіти, а візники зобов’язуються знімати частину поклажі і тим полегшувати коней, при цьому зняти поклажі ці повинні поміщатися в таких місцях, щоб вони не заважали ні проїзду, ні руху пішоходів.

Не дозволяється нікому в місті їхати на­вскач, як порожнім, так і з сідоком, а осо­бливо з важкою поклажею. Забороняється прив’язувати коня арканом, накинутим на шию, до воза попереду їдучого в тому випад­ку, коли кінь, що знаходиться в упряжі, везе вантаж. Не дозволяється возити телят і інший дрібний скот болісно для нього вкладеним, як, наприклад: одна тварина на іншій, із зві­шеними чи б’ючись об віз головами: візнику забороняється сідати на цих тварин. Впалу в упряжі коняку забороняється взагалі всім ві­зникам і водовозам піднімати ударами батога, а потрібно неодмінно розпрягти її, якщо до­помога руками виявиться недостатньою. За­бороняється займатися візництвом і взагалі управляти кіньми малолітнім, не досягшим 18-річного віку і засудженим судом.

Для найближчого нагляду за точним вико­нанням візниками вищевказаних правил вони зобов’язані обрати із свого середовища, з відома і затвердження міської управи, біржового старо­сту із осіб, приймаючих безпосередню участь у візничому промислі. В решті ломовики підкоря­ються правилам параграфів 4, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19, 20 і 27 цих постанов про легкових візників» [15].

За 80 років населення міста Болграда по­троїлося, потреба у воді збільшилася. Криниці і фонтани, влаштовані першими поселенцями в 1819 році, не можуть задовольнити потреби населення, багато із них зруйнувалися. «Не­давно поліція змушена була закрити криниці Кичука і Асієва; така ж участь чекає криниці Гаджалова, Шунтова і земську. Між тим, потре­ба у воді збільшується із кожним роком... В наш час більшість населення змушена користувати­ся лиманною водою, а бідняки гірко-солоною, дуже шкідливою для здоров’я» [16].

Наведемо пункт «В» «Про водовозів (9 пунк­тів)». «Забороняється займатися водовозним промислом без дозволу міської управи. Осо­би, бажаючі бути водовозами, отримують від управи два знаки, із яких один зобов’язаний пред’явити за першою вимогою наймачу у ви­гляді забезпечення, а інший прикріплений по­заду діжки. Водовозні повинні вміщувати в себе кожна не менше десяти відер води. Кожний во­довоз може брати за 10-відерну діжку ту платню, яка буде встановлена міською управою. Водово­зи, що займалися розвезенням води для пиття, зобов’язуються свої діжки завжди утримувати в чистоті і набирати воду тільки із міських фон­танів чи ж із тих криниць, вода яких міською управою, за визначенням міського лікаря, буде визнана пригідною до вживання.

Водовози обов’язково повинні доставляти за вимогами жителів воду у всяку пору року не­відкладно. Розділ міста водовозами на особливі ділянки для возіння кожним із них виключно у свою ділянку води і відмова в доставці води в інші ділянки строго забороняється. Водо­вози звільняються від плати за заняття про­мислом, а взамін цього зобов’язані по набату являтися на пожежу і доставляти воду своїми діжками. Для найближчого нагляду за точним виконанням водовозами вищевказаних правил вони зобов’язані обрати із свого середовища, з відома і затвердження міської управи, водо­возного старосту із осіб, приймаючих безпо­середню участь у водовозному промислі. В ре­шті питань водовози підкоряються правилам, викладеним в параграфах 4, 5, 19, 14 і 27 цих постанов про легкових візників. Винуваті в по­рушенні обов’язкових постанов, що відносяться до легкових і ломових візників, водовозів будуть покарані чи в адміністративному порядку, чи ж притягнуті до відповідальності по 29 статті статуту про покарання» [15].

Обов’язкові постанови про здійснення ві­зничого промислу і про тип візничих екіпа­жів в місті Болграді від 25 квітня (8 травня) 1909 р., фактично, повністю повторюють всі положення постанов від 19 травня (1 червня) 1907 р., складені з 23 пунктів. Тільки в цих по­становах відсутній розділ на три категорії ві­зників та прописано, що візниками не можуть бути особи, що не досягли 16 років, а не 18, як раніше [17].

На здійснення візничого промислу надзви­чайно впливала погода. Пасажири дуже бояться снігових заметів. Потяг взимку 1901 р. дійшов тільки до станції «Траянів Вал», а далі вже не­можливо було їхати, все було занесено снігом. Одні тільки верхівки труб свідчили про існуван­ня в місті Болграді будинків. По всьому Болгра­ду скаржаться на снігові замети [18].

Болградській комунальній раді 19 травня (1 червня) 1907 р. докладено проекти такс для легкових і ломових візників і водовозів. Такса для ломових візників у Болграді: за проїзд в меж­ах міста в один кінець, з 6 години ранку до 11 го­дини вечора, на парокінному візнику — 20 коп., на однокінному візнику — 15 коп.; за проїзд в межах міста в один кінець, з 11 години вечора до 6 години ранку, на парокінному — 30, на одно­кінному — 25; за проїзд із міста до станції за­лізниці «Троянів Вал» на парокінному візнику 75, на однокінному — 60. За проїзд зі станції залізної дороги «Троянів Вал» до міста Болграда парокінні і однокінні візники отримують таку ж платню, як і за проїзд із міста Болграда до означеної станції залізної дороги.

За проїзд із міста до православного цвинтаря в один кінець на парокінному візнику — 60, на однокінному — 40; їзда по годинах в межах міс­та на парокінному за годину — 60, на однокін­ному — 40. Платня за їзду на парокінному і од­нокінному візнику в день Нового року, перший день Пасхи, на весіллях і інших розважальних поїздках — за добровільною згодою. Наведемо таксу для ломових візників міста Болграда. За провезення в межах міста якої-небудь поклажі від одного до п’яти пудів — 5 коп.; Від 5 до 15 пудів - 10 коп., вище 15 пудів - по одній ко­пійці з пуду. За провезення поклажі до станції залізниці «Траянів Вал» і з означеної станції до міста Болграда по дві копійки з пуду з 1 квіт­ня по 1 жовтня і по 3 коп. з пуду з 1 жовтня по 1 квітня. Платня за провезення поклажі поза межами міста, за виключенням провозу до станції залізниці «Троянів Вал» і назад за згодою. Наведемо проект такси для водовозів міста Болграда: за доставку однієї десятивідер- ної діжки, як фонтанної, так і лиманної води в частині міста, розташованій по березі озера Ялпуга до Бульварної вулиці включно, 10 коп.; за доставку однієї десятивідрової діжки, як фонтанної, так і лиманної води, у східну час­тину міста, починаючи від Бульварної вулиці — 12 коп. [15].

Візники, звичайно, займалися й вивезенням нечистот в місті Болграді. Наведемо «Додаткові обов’язкові постанови для міста Болграда про ві­зничий промисел ломових візників, розроблені болградською комунальною радою на засіданні 22 грудня 1911 р. і затверджені бессарабським губернатором 5 квітня 1912 р., за № 2193».

«Платню за звезення нечистот із дворів, за межу міста до місця звалищ, встановити для парокінних візників — в розмірі 40 копійок, і для однокінних в розмірі 30 копійок з возу чи повозки. Обкласти всіх ломових візників на користь міста по одному рублю п’ятдесят копі­йок парокінних і по одному рублю однокінних на протязі року. На міську управу покладено обов’язок мати строгий нагляд за виконанням візниками в точності обов’язкових постанов, а несправних і тих, що ухилялися від виконан­ня постанов, притягувати до відповідальності з правом позбавлення їх займатися візничим промислом» [19].

В 1914 р. в місті Болграді діяло 6 невеликих підприємств і 34 ремісничі майстерні, де пра­цювало 130 робітників. Об’єм виробництва в грошовому обрахунку складав всього 21,7 ти­сячі рублів у рік. Значну кількість населення складали ремісники — кустарі, частина жите­лів займалася сільським господарством. На 28 вулицях міста нараховувалося близько 2 ти­сяч будинків, але тільки четверту їх частину складали кам’яні. Центральний бульвар мав асфальтовані тротуари і по вечорах освітлю­вався гасовими ліхтарями. Решту вулиць було забудовано саманними будинками. Клуба, бі­бліотеки не було; в місті 5 церков, 38 трактирів і буфетів.

Перша світова імперіалістична війна при­звела до подальшого загострення класової бо­ротьби, до погіршення матеріального становища трудящих Болграда. Більшість чоловіків була відправлена на фронт або на будівництво вій­ськових укріплень. Через нестачу сировини за­кривались підприємства, зростало безробіття. На діючих підприємствах тривалість робочого дня збільшилась до 13-14 годин. В аналогічне

Джерела та

1. Радянська енциклопедія історії України. Том 1: Аба­зин - Державець / Академія наук Української Радян­ської Соціалістичної Республіки. - К.: Головна Редакція Української Радянської Енциклопедії, 1969. - С. 175.
2. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область [Електронний ресурс]. - К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. - 911 с. - Режим доступу: http://imsu- odesa.com/mista-i-sela-odeskoi-oblasti/reniiskyj-rajon/ reni.html?start=5.
3. История городов и сел Украинской ССР. Одесская об­ласть. - К.: Главная редакция УСЕ АН УССР, 1978. - 866 с.
4. Бессарабский Календарь на 1883 год. Год первый. - Кишинев, 1883. - 302 с.
5. Бессарабия: альманах [Електронний ресурс] / под редакцией Крушевана П. - Режим доступу: http:// oldchisinau.com/lib/bessarabia/bessarabia01.html.
6. Новый энциклопедический словарь. - СПб., 1912. - Т. 7. - С. 284.
7. Большая энциклопедия. - Т. 3. - СПб., 1902. - С. 450.
8. Новый энциклопедический словарь. - СПб., 1912. - Т.

7. - С. 355.

становище потрапила і та частина населення, яка займалася сільським господарством. У зві­ті завідуючого державним земельним майном за 1916 р. зазначалося, що в Болграді налічу­ється 880 бідних селянських господарств, які орендують казенну землю. В 1916 р. вони мали внести плату і недоїмки за орендовану землю в сумі 347871,15 руб.; сплачено 121812,45 руб., а ре­шта - 226058,70 руб. - залишилась у недоїмках. Причиною заборгованості було те, що орендна плата зросла в 1917 р. порівняно з 1910 р. більше ніж у два рази. За велику орендну плату відда­вали землю селянам і болградські поміщики [2].

Таким чином, ми бачимо, ріст населення Болграду, розвиток візничого промислу, зміни в міських положеннях, обов’язкові постано­ви Болградської комунальної ради щодо його функціонування, проекти такс.

література

1. Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1916 год. - Кишинев: Типография Кишиневского губернского правления, 1916. - С. 9.

10.  Бессарабский календарь на 1899 год. - Кишинев: Типография Бессарабского губернского правления, 1898. - С. 7.

11.  Бессарабский календарь на 1902 год. - Кишинев: Типография Бессарабского губернского правления, 1901. - С. 7.

12. Энциклопедический словарь. - СПб., 1894. - Т. 24. - С. 175.

13. Городовое Положение 11 июня 1892 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/ Etext/grd1892.htm.

14. Городское Дело. - СПб., 1910. - № 15- 16, 15 авг. - С. 1129.

15. Бессарабские губернские ведомости (далі - БГВ). - 1907. - 19 мая (1 июня).

16. Бессарабец. - 1902. - 17 (30) янв.

17.БГВ. - 1909. - 25 апр. (8 мая).

18. Одесский листок. - 1901. - 14 (27) авг.

19. БГВ. - 1912. - 8 (21) мая.