ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)

О. Щербань

Музеї кераміки в гончарних навчальних закладах Опішного (кін. ХІХ - початок ХХІ ст.)

    Музеї відіграють важливу роль у житті і розвитку будь-якої нації. Їх існу-вання дає можливість долучитися до культурних надбань власного народу та на-родів світу, сприяє усвідомленню своєї національної приналежності. Зацікавлен-ня українським музеєзнавством періодично активізується. У даному дослідженні звернено увагу на музеї, створені при гончарних навчальних закладах Опішного.
    Діячі Полтавського губернського земства усвідомлювали необхідність від-криття в Опішному музею, в якому б зберігалися кращі зразки продукції місцевих гончарів. Про наявність музею гончарних виробів у першому гончарному навча-льному закладі Лівобережної України - Опішненській гончарній зразковій навча-льній майстерні Полтавського губернського земства (1894-1899) - я не знайшла відомостей. Завідувачем майстерні був етнограф і археолог Іван Зарецький, який одним із перших зібрав значну колекцію народної кераміки Опішного на замов-лення Полтавського губернського земства. За короткий період функціонування майстерні чимало часу, відведеного для навчального процесу, було витрачено на її організацію, налагодження процесу діяльності. Можливо, організувати музей гончарних виробів у цій майстерні не встигли.
    У 1904 р. в Опішному клопотаннями Василя Кричевського і Петра Вауліна було створено музей старовинних гончарних виробів у приміщенні Опішненської гончарної майстерні, яка не була навчальним закладом. Цей музей напевно існу-вав і в Опішненському гончарному навчально-показовому пункті (1912-1924). Про нього є згадки в літературі. Відомо, що це був невеличкий, але "цікавий" му-зей старовинної кераміки. Необхідність його заснування, на думку мистецтвозна-вця Бориса Бутника-Сіверського була в тому, що давню опішненську кераміку забували, на зміну їй почали приходити зразки фабричної продукції. Експонати цього музею мало привертали до себе увагу гончарів, які змушені були задоволь-няти вимоги ринку(1).
    У 1917 р. одним із заходів сприяння опішненському гончарству за доручен-ням Полтавського губернського земства Педагогічне бюро і кустарний відділ по-винні були розробити план і кошторис для організації в Опішному музею старо-винних зразків гончарних виробів і бібліотеки при ньому(2). Події наступних років не дозволили втілити ці плани.
    Вивчення опішненського народного гончарства та збирання глиняних ви-робів продовжилося у 1925-1932 рр. у Опішненській керамічній кустарно-промисловій школі під керівництвом кераміста Івана Бойченка.
    На жаль, брак даних не дозволяє описати колекції виробів, які зберігалися у вищеназваних гончарних навчальних закладах Опішного та умови їх експонуван-ня.
    В Опішненській школі майстрів художньої кераміки (1936-1941) діяв неве-ликий музей гончарних виробів, розміщених на дерев'яних полицях, закріплених уздовж стін в навчальній кімнаті, де проводилися теоретичні заняття(3). Таким чином, учні цієї школи мали можливість знайомитися зі зразками місцевих гончарних виробів, переймаючи традиції місцевого гончарства.
    Під час навчання в Опішненському училищі художніх промислів - філіалу Решетилівського СПТУ №28 (1986-1998), яке діяло при Опішненському заводі "Художній керамік", учні знайомилися зі збіркою опішненської кераміки, яка зберігалася в музеї, розташованому в одній із кімнат підприємства. Колишні учні училища (випуск 1990 р.) згадували, що та кімната постійно була зачиненою. За період навчання, який тривав два роки, учнів не часто знайомили зі зразками ке-раміки, які там зберігалася.
    У Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів "Ко-легіум мистецтв у Опішному" яка діє з 1997 р., не тільки на уроках гончарства, а також в процесі навчання, учні знайомляться з традиційною й сучасною керамі-кою Опішного, інших гончарних осередків. Керамічні вироби виставлено в кори-дорах закладу, навчальних кімнатах, на подвір'ї. 21 квітня 2006 р. в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів "Колегіум мистецтв у Опішному" відбулося урочисте відкриття шкільного музею, в якому експонують-ся керамічні вироби, вишиті рушники, скатертини, предмети інтер'єру минулого століття зібрані учнями. До цього часу в ньому зберігалося кілька дипломних ро-біт випускників закладу. Найближчим часом заплановано розширити експозицію шкільного музею, спланувати подальшу його діяльність. На мою думку, в ньому варто зберігати та експонувати кращі вироби учнів закладу, всі дипломні роботи випускників, а також збільшити кількість зразків давньої та сучасної кераміки. За умови виконання певних умов, необхідних для його діяльності, музей сконцент-рує накопичений досвід, висвітлить результати роботи закладу, перспективи, розширюватиме кругозір, буде центром пропаганди кращих досягнень у кераміці.
    Отже, необхідність формування та використання у навчальному процесі музеїв кераміки завжди усвідомлювалася керівництвом гончарними навчальними закладами Опішного як і те, що учень повинен бачити кращі зразки виробів міс-цевого осередку, на їх основі вчитися творити самостійно. Створені при гончар-них навчальних закладах Опішного музеї були осередками популяризації народ-ного гончарства, одним із важливих засобів навчання, що давало учням можли-вість засвоювати досвід попереднього покоління гончарів, знайомитися з форма-ми, декором, асортиментом гончарних виробів, а також із їх змінами. Досвід іс-нування музеїв створених при гончарних навчальних закладах Опішного варто використати в умовах сьогодення. Ідея створення музеїв кераміки була прогреси-вною в той час, але й нині не втратила актуальності. На жаль, у жодному гончар-ному навчальному закладі Опішного, які діяли починаючи з кінця ХІХ ст. й до-нині, не було організовано музею кераміки в сучасному розумінні цього слова, оскільки музей не може бути просто збіркою речей, які зберігаються в тому чи іншому порядку.
    Нині в містечку діє Національний музей-заповідник українського гончарст-ва в Опішному, в якому зібрано найбільшу в Україні колекцію гончарних виро-бів, зберігається кераміка з колишніх музеїв, які діяли при гончарних навчальних закладах Опішного.

(1) Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво. - К., 1966. - С. 79.
(2) Пошивайло Олесь. Зберегти надбання українського гончарства // Українське гончарство: Національний куль-турологічний щорічник / Науковий збірник за минулі літа. - Київ - Опішне, 1993. - Кн.1. - С.87.
(3) Щербань Олена. Опішненська школа майстрів художньої кераміки (1936-1941) // Український керамологічний журнал. - 2004. - №2-3. - С.126.