ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)



І. Гаврилова

Інтерпретація народознавчих тем мовою експонатів
                                                                                                            
    В листопаді 2005 р. в місті Дніпропетровську відбувся 1-й Всеукраїнсь-кий музейний фестиваль. В номінації "Освітні видання для дітей" Миколаїв-ським обласним краєзнавчим музеєм була представлена авторська програма з народознавства старшого наукового співробітника відділу етнографії Гаврило-вої І.В. "Століття над Південним Бугом". Програма орієнтована на встанов-лення творчих контактів з наймолодшою групою відвідувачів - вихованців дошкільних учбових закладів та початкових класів загальноосвітніх шкіл. Враховуючи існуючі шкільні програми з мови та літератури, природознавства, музей вирішив використати свою унікальну можливість: спираючись на вико-ристання речових історичних джерел - знарядь праці, предметів побуту, ігра-шок, одягу, рушників, поєднати зусилля вчителів, вихователів та музейників в процесі виховання і освіти сучасного покоління, допомагати дітям навчитися зануренню в конкретну історичну епоху.
    Діти 6-10 років майже не мають історичних знань, тому від уроку до уроку кількість музейних предметів збільшується, вони демонструються з пев-ною послідовністю, ускладнюються поступово. І якщо починається програма темою "Моя Україна - єдина родина" знайомством з простими побутовими речами народів, що заселяють Миколаївщину (український, російський, біло-руський рушники; єврейські іграшки, вірменська абетка, німецький костюм, тощо), то в підсумковому занятті діти вже вміють проводити свої перші істо-ричні дослідження. Вони беруть участь в такій грі: "Про що може розповісти цей предмет?" Ми використовуємо дерев'яну тарілку з таким написом: "Даждь нам днесь хлеб наш насущный".
    Основна виховна мета першої теми - сприяння пробудженню почуття національної самосвідомості та патріотизму, а також любові до рідного краю.
    На цьому музейному уроці діти роздивляються картини "Рожь цветет" і "Степ Причорномор'я", відповідають на такі запитання: "Якого кольору небо на картині? А поле? Що нагадує вам ця картина? (Це кольори державного пра-пору України). Унаочнюють розповідь екскурсовода рушники з колекції Ми-колаївського обласного краєзнавчого музею. На багатьох з них зображення польових квітів, рушники таким чином, розповідають про землеробство, як основне заняття населення Півдня: зображення колосків, квітів ружі, маку, фруктів, винограду, ягід.
     Позитивний емоційний вплив на молодших відвідувачів музею справ-ляють елементи українського народного одягу. "Другою душею" українців була сорочка - вишиванка. Вишиті червоними та чорними нитками, сорочки були не тільки одягом, оберегами для людей, а ще й справжніми витворами мистецтва. Вишиванки Південного регіону: чоловічі, жіночі, дитячі доповнені сорочками переселенців з районів Західної України, вишитих різнокольоровим бісером. На цьому музейному уроці екскурсанти роблять свій перший крок в дослідженні першоджерел. Роздивляючись один з рушників, вони зауважують, що він трохи відмінний від притаманних нашому південному регіону. А поло-тно і вишивка на ньому нагадують стовбур дерева берези. Насправді, це біло-руський рушник. В колекції нашого музею є декілька ляльок в білоруських на-родних костюмах. І юні дослідники самі роблять висновок, що наші народи є спорідненими, і мають багато спільного не тільки в основних заняттях, а й у народному одязі.
     Для зручності роботи вчителів та вихователів з програмою, до кожної теми додається перелік музейних експонатів, що використовуються в роботі. Ось, наприклад, які основні поняття засвоюють діти на уроці "Подорож у ста-родавню українську хату: "Хата - стародавнє українське житло українців, яке будували з екологічно чистих матеріалів - глини, дерева, соломи, очерету". Для засвоєння цієї дуже важкої для молодших дітей теми користуємося тим мінімумом знань, що у них уже є. Згадуємо українські народні казки про зай-чикову та лисиччину хатку, про хатки трьох поросят. Може, у когось із дітей є бабуся в селі? І вже від цього переходимо до справжніх експонатів: роздивля-ємося цеглину-саман, форму для неї, стругу, тощо. Діти з допомогою екскур-совода дізнаються про процес будування хати. Тут таки знову в пригоді стає казка про трьох поросят. Для унаочнення матеріалу маємо низку цікавих світ-лин початку ХХ ст., зроблених мешканцем нашого міста фотохудожником Є. Маковським, на яких є зображення зовнішнього та внутрішнього вигляду української хати. Емоційного навантаження екскурсії надають справжні хатні речі: стіл, ослінчик, скатертина, рушники, ікони, рогач, горщики, тощо. З ве-ликою радістю розгадують маленькі слухачі загадки про хату. Наприклад: "Поля скляні, дороги дерев'яні" (вікно), "Не гавкає, не кусає, а в хату не пус-кає" (замок). А закріплюється матеріал маленькими віршиками-загадками: "На сонечку, як кабани , лежать і сохнуть... (самани)", " Радіє, пишається мати, по-білила добре …( хату)".
     Найбільшим багатством України завжди був хліб. В програмі "Століття над Південним Бугом" йому присвячено окреме заняття "Хліб наш насущ-ний". Діти знають, чому частина державного прапору жовтого кольору. Хліб - це важка праця, і знайомлячись з хліборобськими знаряддями - плугом, боро-ною, котками, слухачі в цьому переконуються. А наблизити справжні експона-ти до дитячої свідомості знов таки ж допомагає українська народна казка "Ко-лосок". Серп, коса, ціп, сито, совок, ночви, лопата і форма для хліба - і діти вже в казці, але серед реальних речей, що колись належали їх предкам. Хліб наші предки називали "папою". Про це мовиться в одному з прислів'їв: "Вид-но Гапу, що пекла папу, і ворота в тісті!" Тато орав поле, сіяв зерно, збирав та молотив збіжжя, привозив додому борошно. А хліб для сім'ї на тиждень пекла мама чи бабуся. Діжа, ночви, в яких місили тісто, гусяче крилечко для змітан-ня борошна - всі ці побутові речі використовуються на екскурсії.
     Вивчаючи тему "Український народний одяг" знайомимо маленьких відвідувачів з усіма його елементами. Вони роздивляються сорочки, свити, спідниці, тощо. Крім сорочок, діти можуть подивитися, як виглядали спідниці (в тому числі андарак та плахта), пояси, кірсетки, юпки, кожухи. Є в нашій ко-лекції взуття - личаки, постоли, черевики, чоботи. Особливу увагу звертаємо на те, що взуття шили на замовлення. Маємо інструменти чоботаря - набір шилець, голок, і навіть дерев'яних цвяхів. А от з хустками проводимо гру, що називається "Хто вив'язав хустку?" Вив'язуємо дівчаткам хустки різними спо-собами, а вся група вирішує: "Хто так зав'язав?" (Тато, мама, бабуся, сестра, чи сама). Для запам'ятовування назв одягу та взуття пропонуємо вірші-загадки:

     "Сіли гості за столи, познімали ... постоли".
     "Я не йду на сніг і слід, бо не маю ще ... чобіт"
     "Їх немає у Варвари, носить Петрик ... шаровари"
     " Стану я як пан, бо надів … жупан"
     " Роздивляється Христина, гарна мамина… хустина", тощо.

     Сторінкам історії козацтва, його бойового минулого присвячено музей-ний урок "Маленьким дітлахам про запорізьких козаків". 59 козацьких посе-лень вивчено археологами на Миколаївщині, частина цих матеріалів викорис-товується на музейному уроці: зброя, кахлі, люльки, ядра, кресала, кремені. Саме на цьому уроці діти мають змогу доторкнутися до історії: потримати в руках кремінь та кресало (дізнавшись, що палили козаки лікарські рослини); застромити за вухо гусяче пір'ячко, як це робив колись писар; провести доло-нькою по дереву зі справжньої запорізької козацької "чайки".
     Найбільшим щастям у житті і основним призначенням людини є продо-вження роду, турбота дорослих про дітей, а дітей про батьків. Колиска, руш-ники, полотно, підкова, гребінець, ніж, горщик для меду, голівки маку, лікар-ські рослини для купелі - всі ці музейні експонати допомагають розкрити зміст музейного уроку "Народження дитини". Спеціально для цього музейно-го уроку був написаний однойменний вірш:

"Щаслива селянська родина -
В сім'ї народилась дитина.
Як хлопчик, то буде Богданком,
Васильком, Степанком, Іванком.,
Як дівчинка - може Марія,
Батькам своїм душу зігріє.
Сусіди спішать привітати
Щасливого тата і мати.
Дарунки несуть невеличкі -
Шматок полотна, паляничку.
І меду, і маку для нені несуть,
З любов'ю в сусідню родину ідуть.v Здорова хай буде та мати й дитина,
І квітне народом моя Україна!"

     Логічним продовженням програми є наступна тема: "Мамина школа медицини та гігієни", адже навдивовижу своєрідним пластом культури Украї-ни є народна медицина. Це таке ж неповторне явище світового рівню, як думи, пісні, вишивка. Головне завдання цього музейного уроку: дати нашим малень-ким відвідувачам доторкнутися до цілющої сили рідної природи. На Україні росте 4500 видів рослин, 800 із них мають лікувальне значення. Символом мужності, краси, сили, є дуб. А живуть ці рослини більше 1000 років. В нашо-му місті є такий красень, до якого обов'язково приходимо з дітьми - вік цієї рослини становить більше 220 років. Чудові цілющі рослини: верба, калина, барвінок, кульбаба, спориш, хміль, полин допомагають людям долати хвороби, іноді невиліковні. Для проведення екскурсій влітку користуємося свіжим зе-лом, взимку музейним гербарієм. Секрети народної медицини цінні тим, що передавались від діда - прадіда, перевірялись часом, доповнювалися, відшлі-фовувалися. Спеціально для цього музейного уроку була створена і видана абетка "Лікарські рослини нашої країни". В абетці в алфавітному порядку роз-ташовані вірші про рослини та їх лікувальні властивості. Хрещеним батьком, а також науковим консультантом у автора цієї книжки став кандидат технічних наук, доктор народної медицини з Рівного Терещук Анатолій Іванович. Крім віршів, маленьких загадок для закріплення, книга має чудові малюнки худож-ника Миколаївського обласного краєзнавчого музею Пахманова Іллі Яковича. Ось один з віршів "Подорожник":

"Подорожник при дорозі
Завжди стане тобі в змозі:
У воді листок промий
І листочком ранку вкрий!" Загадка для закріплення звучить так:
"Намалює нам художник лікувальний …( подорожник)".

    Ми щасливі, що майже всі дитячі садочки міста Миколаєва та частково області мають нашу книжку і працюють за нею.
     Діти на уроках з народознавства багато слухають, торкаються експона-тів, вони думають, на них позитивно впливає енергетика музейних предметів. Вчителі та вихователі нашого міста засвоїли дуже просту істину - музей це мі-сце, де діти пізнають українську культуру, національні традиції, обереги. Тут і тільки тут при спілкуванні з першоджерелами вони збагатять свою емоційно-чуттєву сферу, активізують інтелектуально-пізнавальну діяльність, тут вихо-вується повага до рідного краю та його людей, пробуджується інтерес до істо-рії, формується своя точка зору на оточуючий світ. Таким чином, наша про-грама та виставкова робота стали частиною додаткової освіти молодших гро-мадян.
     Музей це місце, де діти бувають часто, вміють тут поводитись, люблять музей, адже тут їх єднає цікава спільна діяльність, в якій ніхто не загубиться. І як доказ цього є випуск у 2001 році першої книги, що була створена спільно з відвідувачами "Музей - це свято для дітей":

Машина часу.
Ось яка пригода
Трапилась із класом: Прийшли до музею -
І повернулась машина часу!
Не стало ні нашого міста,
Ні нашої школи,
Тільки степ широкий,
Буг, Інгул та воля.
І ожили перед нами
Наших прадідів казки,
І постали перед нами
Наші предки козаки!
Лукаві, усміхнені обличчя,
Оселедці в'ються,
Ворогам ніколи
В полон не здаються.
Захищали рідну землю,
Кров'ю окропляли,
І віру свою святую
Нам заповідали.
І коли в руках тримаєм
Народні святині,
Твердо вірим, твердо знаєм -
Жити Україні!