ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 4)

Ю. Слюсар, Л. Дерун

Повернення Слави.

"... хоть мир и пренебрегает нами,
китобоями, он в то же время невольно
воздает нам величайшие почести, да,
да, мир поклоняется нам!"

Герман Мелвилл "Моби Дик,
или Белый Кит".

    Восени 2006 р. завідуючий відділом Одеського історико-краєзнавчого музею А. Малих представив на розгляд фондово-закупочної комісії декілька речей музейного значення, переданих виконкомом Одеської міської ради. Серед них, у яскраво оформленій коробці, був і набір касет десяти найвідоміших фільмів про Одесу. Звичайно, там була і "Біла акація" - музична комедія режисерів Г. Натансона та І. Гріншпуна, композитора І. Дунаєвського, знята за п'єсою В. Маса та М. Червинського у 1965 р. на кіностудії "Молдова-фільм" (1). Коли касету готували до перегляду, у співробітників музею панував романтично-піднесений настрій - адже відома мелодія з фільму-оперети, яку грають міські куранти на Думській площі, завжди асоціюється з образом нашого рідного міста, викликає почуття любові до Одеси не тільки в її городян, але й в усіх, хто коли-небудь прогулювався Приморським бульваром, стояв над Великими сходами, дивлячись на історичну панораму порту і затоки, мріючи неодмінно сюди повернутись, вдихнути нектар квітучої акації.
    Раптом на екрані з'явилися морські хвилі, що розгойдували судна з прип'ятими до бортів велетенськими тушами, зображення ніби простромлювалося гарпуном з прив'язаним до нього леєром і у вуха ударив урочисто переможний марш китобоїв…! Всі присутні були вражені, адже багато років вальс про білу акацію, ставши своєрідним символом Одеси, жив власним життям, поза сюжетом п'єси і фільму. Музейні працівники - представники декількох поколінь одеситів, ніби повернулись у забуті часи.
    Більш ніж 60 років тому, наприкінці 1946 р., до крижаних морів Антарктики, від англійських берегів пішла у перший рейс китобійна флотилія "Слава". Пішла, щоб у травні наступного року повернутися у порт приписки - лікуючу Одесу, символізуючи початок нової епохи - короткої, але героїчно-яскравої в житті нашого міста, краю, Батьківщини. Китобійний промисел, розпочатий Україною, у складі СРСР, був життєво необхідний. Економіка нашої країни, сплюндрованої фашистами, тимчасово була неспроможна дати матеріали необхідні, насамперед, для розвитку харчової промисловості та сільського господарства, тому забиті кити використовувалися цілком.
    Країна, де житній хліб продавали за нормами, отримувала китове м'ясо, жир, спермацет кашалотів, амбру - дорогоцінний продукт, відторгнутий шлунком кита. Навіть кістяк перемелювався й йшов на добрива. Пізніше, за реалізацію китового м'яса до Японії, отримували щорічно мільйони доларів золотом.
    Важкий, але героїчний промисел у небезпечних полярних водах асоціювався у населення Одеси, яке нещодавно перенесло воєнне лихоліття й поклало великі жертви на олтар перемоги, з продовженням битви задля здобуття звитяжної Слави. Плакати післявоєнних часів закликали: "Первыми были в смертельном бою - первыми будем в мирном строю!" Навіть назва флотилії - колишньої германської "Вікінген", отриманої після завершення Другої світової війни, за репараціями, кликала до нових звершень. Наші співгромадяни - діти Великої Перемоги, прагнули трудовими досягненнями уславити Батьківщину, рідне місто, забезпечити їм прекрасне майбуття!
    Переможні рейси до Антарктики йшли один за другим. Здобування китів росло - 300, 600, 800, 1000, 2000 за сезон! Газети друкували урочисті рапорти - телеграми командування флотилій керівництву країни. Для її улюбленців - радянських китобоїв, створювали особливі умови життя. Мережа спеціалізованих магазинів, житлові і соціальні споруди у селищі китобоїв, земельні ділянки у районі 10-ї станції Великого Фонтану, були свідоцтвами піклування влади про добробут тих, хто самовіддано працював для Вітчизни у полярних широтах. (2)
    У парку Перемоги (Дюківський сад) один з найбільших павільйонів виставки досягнень народного господарства в Одеській області, був присвячений китобійному промислу. Вхід до павільйону прикрашала дивовижна арка - велетенські щелепи кита!
    Зустрічати флотилію, що поверталася після сезону полювання, збиралося мало не все місто. Ті, хто не міг потрапити у порт, чекав на вулицях. "Цветы, оркестр, радостные клики, приветственные речи - все это было в порту, в момент встречи флотилии. А потом, когда китобои, все - от капитана до моряка-первогодка, в сопровождении невест, жен, детей, других родственников и близких, поднявшись по Потемкинской лестнице, двигались по Бульвару и Пушкинской, царила глубокая тишина. Толпы людей теснились на тротуарах, молча, с восхищением глядя на вернувшихся моряков, как на неземных существ. А они шли неторопливо, с достоинством, их бледные исхудавшие лица были бесстрастны, а запавшие глаза излучали особый, необъяснимый свет. Постепенно все расходились по домам, квартирам и ресторанам, где начиналось торжество". (3)
    Під час святкування, присутні, захоплено слухаючи розповіді прибулих, розглядали реліквії, привезені з далекого походу - фотографії, різноманітні сувеніри, вироби змайстровані моряками у часи дозвілля, китовий вус, й звичайно, зуби кашалота. Останні дарували усім бажаючим, їх зберігали чи не у кожній одеській родині.
    На честь героїв були написані статті, книги, намальовані картини, створені фільми й поставлені п'єси, складалися вірші й мелодії. У 1954 р. художник О. Зайченко написав картину "Встреча "Славы" в Одессе", у 1960-ті рр. - О. Векслер працював над полотном "Встреча китобойной флотилии "Советская Украина". (4) У 1961 р. випускник Одеського художнього училища В. Букаткін представив на захист диплому порцелянову вазу "Китобойный промысел". (5)
    На сцені Одеського театру музичної комедії з успіхом йшла оперета "Біла акація", за мотивами якої двічі було створено фільми. А у Одеській опері було поставлено балет "Голубая лента", написаний нашим земляком - композитором В. Сварським. Звичайно, ця вистава також була присвячена небезпечній, але дуже потрібній державі професії китобоя.
    Як шкіпери старих часів, що знали таємниці розшуку китових стад та рибних косяків та гарпунери, що не раз дивилися в очі смерті, сприймалися сучасниками, як легендарні особи, напівбоги, так і радянські китобої та риболови були в очах населення Одеси й всієї Батьківщини уособленням мужності, вправності й шляхетності. Більш того, їх сприймали як героїв, що завжди готові відстоювати справедливу справу. Невипадково, у художньому фільмі "Пятнадцатилетний капитан", знятому у 1947 р. за романом Ж. Верна, капітан Гут і його команда не зникають, як у книзі, під час полювання на кита, а у найвідповідальніший момент з'являються і, під заклик свого начальника: "Вперед, китобои!", карають злочинців і відновлюють справедливість.
    Але найбільш важливим і цікавим творінням тих часів стала пісня "Одесский порт" І. Френкеля й М. Табачникова з вистави "Тридцать лет спустя", що набула широкої відомості завдяки виконавцю - Л. Утьосову. Її строки підкупають своєю простотою та людяністю. В них нема навіть натяку на офіціоз, проте є справжнє кохання, любов до рідного міста, та смуток відмови від звичайних людських радощів, заради виконання роботи, що стала долею. В цьому й полягає справжній патріотизм і філософія буття.
    Та вже наставали часи, коли патріотичні піднесення й ентузіазм звершень поступилися буденності. Одесити потроху звикали до Подвигу, крізь урочисті привітальні славослов'я все гучніше чулися критичні голоси. Жорстка конкуренція китобійних флотилій багатих країн приводила до тотального вилову морських ссавців, світова громадськість забила тривогу. Радянський Союз, що мав найпотужнішу китоловну та риболовну флотилії, підпадав під гостру критику, як з боку захисників навколишнього середовища, так і з боку офіційних кіл країн-конкурентів. В добу т. зв. перебудови, масовий, всупереч науковим прогнозам, китобійний й риболовний промисел у свідомості провідних сил світового співтовариства та демократично налаштованих наших співвітчизників все частіше почав ототожнюватись з тоталітарною системою.
    З прийняттям представників СРСР відповідних зобов'язань, радянська Україна змушена була згорнути китобійний промисел. У ході наростання боротьби міжнародних природоохоронних організацій за врятування китів, як виду, не просто змінилося ставлення суспільно-політичних угруповань, різних соціальних груп населення країн світу до полювання на китів. Морський промисел вже не сприймався як невід'ємна частина діяльності людства на певному етапі розвитку земної цивілізації. У 1987 р. відбувся останній, завершальний рейс радянських китобоїв. З руйнацією СРСР і послідуючою економічною кризою в Україні, була зведена нанівець матеріальна база не тільки китобійного, але й риболовного промислу. Більш того, інформація про цю частину народного життя поступово стала щезати з сторінок газет, з кіно й телеекранів, зі сцени, вилучатись з загальноосвітніх та просвітницьких програм. Розбиралися музейні експозиції, перестав діяти виставковий павільйон у Дюківському саду, ховалися у далекі кутки шухляд й на полиці сховищ "компрометуючі" реліквії. Навіть тріумфальна арка над ставком Дюківського саду, зроблена з китових щелеп, яка довго стояла незрозумілою спорудою, покрита вапном, врешті решт, не витримала випробування часом й розвалилася. Міцна фактура зубів кашалота підділася різцю й стала матеріалом для виготовлення дріб'язкового "ширпотребу"…
    Старанністю безвідповідальних писак, екзальтованих громадських діячів та полохливого чиновництва, вже декілька поколінь жителів Землі ототожнюють слово "китобій" з поняттям "хижак", а діяльність риболовних флотилій сприймається як знищення ресурсів Світового Океану.
    Навіть сьогодні і нажаль, у вітчизняній пресі, можна прочитати такі рядки: "…но то, что происходило на промысле, мне не нравилось - вспоминает Александр Александрович [Васейко, учасник арктичних походів 1960-х рр.] - китов рассматривали как бесчувственные объекты. Охота шла примитивным образом. Увидели стадо китов и погнали за ними на 3000 лошадиных сил. Понятно, киты врассыпную.… С каждым выходом в море я понимал, что китобойный промысел ошибочен. Киты - это высокоорганизованные существа… Китобойный промысел Советского Союза был ошибочен, также как и строительство атомных ледоколов…".(6)
    Щоправда, в тій же газетній статті визнається: "китобойный промысел для страны имел важное значение, поставляя ценные жиры". (7) І це не випадково. Достатньо звернутися до світової літератури, починаючи від опрацьованого та виданого епосу різних народів й завершуючи безсмертними творіннями Г. Мелвіла, Ж. Верна, В. Гюго, вітчизняних авторів ХІХ - ХХ ст., для того щоб усвідомити тисячолітні традиції морського промислу, що з 1820-х рр. й до сер. ХХ ст. став необхідною умовою розвитку економіки передових країн світу. Більш того, він став частиною культури т.зв. морських націй, позначився на ментальності населення Англії, Норвегії, Канади й Сполучених Штатів Америки. До речі, Норвегія, Ісландія та Японія і сьогодні продовжують добичу китів. Інші країни раз по раз ставлять питання про скасування заборони й відновлення китобійного промислу.
    Тому не можна погодитися з думками й діями тих з наших співвітчизників, хто захоплюючись природоохоронною діяльністю, плутаючи її з політиканством, зневажливо ставиться до історії свого міста, Малої та Великої Батьківщини, нехтує трудовими традиціями земляків, намагається замовчати, або довільно використовувати відомості про епоху китобійного промислу і таким чином руйнує історичну пам'ять народу України.
    На щастя, збереглися матеріальні та писемні свідоцтва тієї епохи - у музейних та родинних зібраннях, приватних колекціях, фондах архівів, бібліотек, книгосховищах та фото-фонотеках. Відтворити образ майже забутої епохи, розповісти про її найбільш яскравих представників, привернути увагу суспільства до подій піввікової давнини, ініціювати обговорення теми героїко-трудових традицій народу, населення міста і краю - таку мету ставили перед собою співробітники Одеського історико-краєзнавчого музею, працюючи над виставкою "60 років початку китобійного промислу". На пропозицію прийняти участь у створенні виставки відгукнулися керівництво та профком Акціонерної рибопромислової компанії "Антарктика", Спілка ветеранів рибного порту м. Іллічівськ, учасники китобійних та риболовних рейсів та члени їх родин. Ентузіастом здійснення виставкового проекту була завідуюча відділом Одеського історико-краєзнавчого музею Л. Дерун, при активній допомозі старшого наукового співробітника В. Вонсович, працівників фондів та інших відділів музею, голови ради ветеранів Іллічівського рибного порту І. Недоборовського. Основою виставки стала тематична музейна колекція, що збиралася протягом 1940-х - 1980-х рр. Заслуговують доброї пам'яті музейники 1950-х - 1960-х рр., які безпосередньо під час прибуття флотилій, здійснювали т.зв. репортажний збір експонатів. Так, завдяки старанності й наполегливості І. Зотєєвой, у 1960 р. були залучені до музейного зібрання фотографії, сувеніри, робочий одяг гарпунера китобійця "Дерзкий" Антарктичної китобійної бази "Советская Украина" О. Солієнка. (8) 28 жовтня 1963 р. співробітник Одеського історико-краєзнавчого музею С. Некора на борту бази "Советская Украина" прийняла від капітан-директора флотилії О. Соляника його морську форму та документи, фотографії, на яких зафіксовані трудові будні судна. (9) А перші предмети з цієї теми потрапили до музею у квітні 1955 р. - ще до його офіційного відкриття! Це були добірки газет "Советский китобой" - органу парткому, базкому та керівництва Антарктичної китобійної флотилії "Слава". (10) Загалом, китобійна колекція нараховує до 300 одиниць зберігання. Із доданням експонатів музею Іллічівського рибного порту, матеріалів управління Акціонерної рибопромислової компанії "Антарктика", речей з приватних колекцій, родинних реліквій була створена багатошарова, насичена, яскрава експозиція у якій послідовно розкриті підтеми:
    - розвиток вітчизняного китобійного й риболовного флоту;
    - суспільно-політичні умови, у яких здійснювався промисел, народне ставлення до китобоїв;
    - видатні особистості морського промислу України;
    - духовний світ трударів моря.
    Документи, фотографії, інформаційні матеріали, макет китобази "Слава", дають уявлення глядачеві про розвиток матеріально-технічної бази морського промислу України. (11) "Слава" побудована на англійських верфях, складалася з пароплава-бази та 14-ти китобійців-мисливців. Згодом вона була модернізована на радянських стапелях, отримала вертоліт "Ми-2", для пошуку китів й розвідки льодової обстановки. "Слава" ходила в рейси до 1966 р., доки не були вичерпані ресурси механізмів та конструкцій корпусу. У 1959 р. вступила у експлуатацію "Советская Украина", побудована на Миколаївському суднобудівельному заводі. Вона була розрахована на дизельне паливо та мала водотоннажність 44 тис. тонн. За добу переробляли 75 китів, впольованих більш швидкохідними китобійцями.
    У 1972 р., після приєднання СРСР до міжнародної угоди про охорону китів, був піднятий державний прапор на рибопереробній базі "Восток". Довжина цього судна, що вражає своєю могутністю навіть на фотографіях, складала майже чверть кілометра, ширина була 28 метрів, висота борту 16,7 м, водотоннажність - 45400 тонн. Уяву про розміри судна надає його кормовий прапор, що займає більшу частину стіни виставкової зали. (12) На базі були розміщені ангари та літальні майданчики для вертольотів-розвідників. Під час руху до місця лову та у штормову погоду траулери підіймались на борт головного судна. Останнє фактично було плавучим рибопереробним заводом, де за добу вироблялось 300000 банок консервів та 200 тонн мороженої риби. Частина цієї продукції постачалась у 15 країн світу. З 1973 р. китобійні й риболовні судна новоутвореного об'єднання "Антарктика" почав приймати рибний порт Іллічівська.
    Таким чином, якщо початок морського промислу базувався на технічних досягненнях 1930 - 1940-х рр., то його розвиток, в свою чергу, дав могутній імпульс вітчизняній науково-конструкторській, інженерній думці, суднобудівництву в цілому, іншим галузям економіки.
    "Уничтожение рыболовецкой флотилии "Восток" можно считать экономическим преступлением. Вырыв огромный котлован в Ильичевске и закрепив там судно-базу, мы сохранили бы для Украинской державы мощный рыбоперерабатывающий комплекс и консервный завод - фундамент дальнейшего развития целой отрасли отечественной экономики". (13)
    Звичайно, такий високий рівень розвитку морського промислу був неможливий без концентрації інтелектуального, адміністративно-господарчого, фінансового потенціалу велетенської країни.
    Відповідним було й ідеологічне забезпечення. Майже всі рейси до Антарктики оголошували особливими, надзвичайними. Про це яскраво свідчать експонати виставки - документи та друковані видання. На обкладинці газети АКФ "Слава" "Советский Китобой" розміщено портрет "Великого вождя всех времен и народов", "знаменосца мира во всем мире" та напис-заклик: "6-й Сталинский рейс Мира в Антарктику. 1951 - 1952 гг.". (14) 31-й промисловий рейс був присвячений 60-річчю Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 р. (15) Українські китобої були дітьми свого часу. Вони з радістю рапортували партійному та радянському керівництву про виконання трудових завдань та прийняття підвищених зобов'язань "в честь всенародного праздника воссоединения Украины с Россией!". (16) В строках цієї радіограми - щире захоплення трудовими звершеннями радянського народу та віра в світле соціалістичне майбуття, бажання прискорити його самовідданою працею.
    У таких умовах не просто формувалося свідоме відношення до справи, у них будувався, загартовувався характер визначних особистостей, керівників та виконавців, яких об'єднувала висока відповідальність, ініціативність, працелюбність. Робота ставала для них змістом життя.
    З фотографій стримано посміхаються капітан-директори О. Соляник та Б. Моргун. Неодмінні атрибути начальників-мореплавців - чорний кітель з золотим шитвом, капітанська фуражка з "крабом", великий морський бінокль створюють враження їх присутності; а зміст підписаних ними документів: наказів, рапортів, почесних грамот, свідчить про вагомість звершень і тягар відповідальності. (17)
    Тяжкою була й праця рядових членів команд. Білування китових туш - виснажливий і брудний процес, уяву про який дають виставлені у відкритому показі флешерні ножі, гаки для чіпляння куснів китового м'яса й сала, інше знаряддя. (18) Мабуть, психологічною компенсацією було фотографування на палубі під аркою щелеп морського ссавця, та серед його велетенських кісток. Проте відволікатись надовго, втрачати пильність було небезпечно.
    "В дальнем, опасном походе неизбежны были жертвы. Китобоев смывало за борт штормовой волной, рассекало ударом лопнувшего металлического троса. Кто-то падал в пучину, поскользнувшись на мокрой, леденеющей палубе…. Вначале погибших хоронили по морскому обычаю. К брезентовому савану привязывали два гарпуна и опускали в пучину. Потом пришло указание сохранять тела в холодильных камерах и хоронить на родине". (19)
    80-кілограмовий гарпун, з гранатою на вістрі, що вистрелювався з гармати, - це знаряддя гарпунера, представника найбільш відомої, шанованої серед китобоїв професії. Гарпунери були центральними фігурами полювання на китів, від їх влучних пострілів залежав успіх всього плавання. Тому не дивно, що улюбленим сюжетом фото і кіно кореспондентів, фотографів-аматорів був гарпунер біля гармати. Фотографії передають характерну позу гарпунера, що зігнувся над прицілом, пружинячи ногами, готуючись до пострілу. (20) А на живописному полотні він вже зовсім другий. Гордовито стоїть біля грізної зброї у весь зріст, й вдивляється у даль. Це - гарпунер О. Золотов. (21) Так реальні антарктичні звитяжці перетворювались художньою уявою митців в дещо ідеалізований, романтичний образ, який відповідав народному сприйняттю особи гарпунера.
    Між іншим, живописні роботи Г. Меньшутіна, О. Зайченка - учасників китобійного промислу, це яскраве свідчення того, що душа мореплавців-промисловиків не загрубіла як їх долоні, від тяжкої виснажливої праці, не була заплямована брудом і кров'ю, як прогумований спецодяг, а зберегла відчуття прекрасного, тяжіння до нього. Широта океанського простору, гордовито-недбале паріння альбатросів у блакиті небес, чарівна небезпечність айсбергів - на аматорських етюдах О. Кошелєва - старшого бухгалтера АКФ "Слава", дочка якого Лія Олександрівна, учасник круїзних рейсів Чорноморського морського пароплавства, працює сьогодні музейним доглядачем. (22) Майстерно вирізьблені з зубу кашалота фігурки пінгвінів - друзів моряків, гарпунна пушка (точна копія!) й самі зуби з нанесенням на них неодмінним сюжетом полювання на китів, свідчать про те, що робота полонила душу самодіяльних митців, була сенсом їх життя. (23) А ось і сам він, кит, зловісно вишкіряється, немов легендарний Мобі Дік, нагадує відчайдухам-промисловикам, що терпіння Природи не є необмеженим!
    Вони обожнювали свою Батьківщину й рідну Одесу, пишалися своєю долею, цінували радощі життя. Геть перемазанні мазутом, у чудернацькому вбранні під час святкування переходу екватору, весело посміхаючись, з птахами, що знесилені знайшли притулок на судні, на руках, або обіймаючись з друзями по випробуванням, українські китобої дивляться на нас з аматорських фотографій Ю. Прокоф'єва, інших учасників далеких походів. (24)
    Мабуть, невипадково син радиста АКФ "Советская Украина" Василь Юрієвич Прокоф'єв, старший науковий співробітник Одеського історико-краєзнавчого музею, є романтиком музейної справи й тяжіє до героїчної тематики.
    Тих, хто витримав іспити полярною стихією, Вітчизна зустрічала офіційними нагородами - звання Героя Соціалістичної Праці отримав капітан-директор О. Соляник, гарпунери М. Гниляк, М. Дрогін, О. Золотов, М. Пургін, Ф. Прокопенко, О. Солієнко, В. Тупіков, 1192 моряка стали ударниками комуністичної праці; та народною любов'ю, щирим захопленням співгромадян. Цими почуттями насичені привітальні адреси й телеграми, художні полотна, що передають атмосферу святкового міста у майорінні прапорів, піонерських галстуків, стислості гасел привітальних транспарантів. З них ніби ллється бравурна мелодія маршів й надходить тонкий аромат квітучої акації.
    Картини, прапори й вимпели не просто стали акцентними експонатами нашої виставки, вони створюють незабутнє відчуття схвильованого піднесення, яке охоплює кожного відвідувача.
    Такі настрої й відчуття панували й на урочистому відкритті виставки. Зібралися музейні працівники, представники обласної та міської влади, керівництва Іллічівського рибного порту, Акціонерної риболовної компанії "Антарктика", музейного активу, краєзнавці, зацікавлені громадяни міста. У центрі їх уваги та присутніх журналістів були ветерани - китобої та рибалки. Одеса протягом двох десятиліть не бачила разом цих велетнів тіла й духу, людей з жорсткими долонями, обвітреними обличчями й чутливим серцем. Їхні моржеві вуса, сині якірці, татуйовані на руках, застебнуті на всі ґудзики старі бушлати, тростини з кістяним руків'ям справляли велике враження на усіх, хто прийшов на відкриття виставки.
    Завдяки інформативним та комунікативним якостям музейних предметів й родинних реліквій, посилених професійним вмінням музейників, учасники урочистостей - представники декількох поколінь одеситів, відчули безпосередній зв'язок з минувшиною, замислилися над сьогоденням, та зазирнули у майбутнє.
    Оцінюючи досягнення й втрати епохи китобійного промислу, знаючи сучасний стан вітчизняної економіки, вони обговорювали ставлення у суспільстві до праці, як еталона цінностей.
    У наш час традиції героїв-полярників, у непростих суспільно-політичних та соціально-економічних умовах, продовжують моряки Акціонерної рибопромислової компанії "Антарктика". Про це свідчать фотографії суден "Юпітер", "Борис Дерев'янко", "Капітан Моргун" та "Анатолій Кравченко", рекламні видання, що репрезентують виробництво компанії, її партнерські зв'язки та місце на вітчизняному ринку. (25) У своєму виступі на відкритті виставки заступник генерального директора "Антарктики" В. Місюк підкреслив, що "преемственность традиций морского промысла - надежная основа его возрождения!". І. Баранов, перший капітан-директор Антарктичної рибопромислової флотилії "Восток", учасник китобійних експедицій, заявив: "Советский Союз слишком поздно начал добычу китов в водах Южного полюса и слишком рано ее прекратил. И то и другое было ошибкой". Питання відновлення Україною китобійного промислу підіймали й інші учасники урочистостей, зокрема журналісти. Декілька місцевих телевізійних компаній підготували репортажі відкриття виставки. Був показаний сюжет у теленовинах загальноукраїнського каналу "Інтер". Відомий одеський літератор, український патріот Б. Сушинський відгукнувся статтею "Романтикой китобойных флотилий". (26)Заступник начальника Іллічівського рибного порту В. Стрюков безпосередньо на відкритті виставки висунув ініціативу створення пам'ятного знаку на честь учасників китобійного й риболовного промислу.
    Отже, реалізація виставкового проекту призвела до інформаційно-емоційного прориву крізь забуття й до відновлення історичної пам'яті населення Одеси й Українського Причорномор'я. Сподіваймося, що імпульс від цієї події у культурному житті нашого краю пошириться на більш широкий історико-географічний простір, призведе до того, що у суспільстві ставлення до морського промислу 1940-1980 рр., як до примітивної галузі господарства, що давно вичерпала себе, зміниться на неупереджене, зацікавлене вивчення досвіду діяльності флотилій у Антарктиці, не тільки з точки зору ефективності виробництва, але й з урахуванням взаємозв'язку науково-технічного, суспільно-політичного, морально-психологічного факторів, що обумовлюють діяльність людини у високих широтах. Це, в свою чергу повинно призвести до шанобливого ставлення до реліквій тієї епохи, дбайливого зберігання їх, як носіїв інформації, можливості отримання якої з подальшим розвитком цивілізації зростатимуть.
    Наша країна навряд коли-небудь буде бити китів. Важко сказати, чи буде вона споряджати великі риболовні флотилії - плавучі виробництва. Але неминуча її участь у засвоєнні людством Світового Океану, науково обґрунтованому використанні природних багатств Землі. А це, в свою чергу неможливо без відновлення соціального статусу трудівників моря, престижу чесної праці, як такої. Тож вище голови ветерани далеких антарктичних рейсів: китобої, риболови, моряки - самовіддані трударі, славні діти Матері - Вітчизни! Ваші наповнені тяготами та злигоднями, часто буденні, але героїчні по суті діяння міцно зв'язали у свідомості людей, у історичній пам'яті народу слова - імена - символи: "Слава" і "Україна"! Нехай вони як вогні маяків ведуть нас з минулого в майбутнє!

(1) Одеський історико-краєзнавчий музей (далі - ОІКМ). - Інв. № Б-7033.
(2) Каткевич В. Трофеям в трюмы не смотрят - 2 // Аргументы и факты в Украине. - 2006. - 2 июня.
(3) З спогадів Ільєвої О. М., колишнього співробітника Одеського державного університету, Ветерана Праці; записано у грудні 2006 р.
(4) ОІКМ. - Інв. № И-49, 53.
(5) ОІКМ. - Інв. № Б-592.
(6) Следуя пройденному рельефу // Порто-Франко. - 2007. - 27 апреля.
(7) Там само.
(8) ОІКМ. - Інв. № Б-299.
(9) ОІКМ. - Інв. № Б-791.
(10) ОІКМ. - Інв. № Пи-3820.
(11) ОІКМ. - Інв. № НФ-257; Ф-5904, 5912-5915, 6778, 7370, 7575, 13249, 79569.
(12) ОІКМ. - Інв. № Б-1428.
(13) З виступу колишнього капітан-директора флотилії "Восток" О. Баранова на відкритті виставки 21 грудня 2006 р.
(14) Зібрання громадського музею Іллічівського рибного порту.
(15) Там само.
(16) ОІКМ. - Інв. № Д-3498.
(17) ОІКМ. - Інв. № Ф-521; Б-791-793; Зібрання громадського музею Іллічівського рибного порту.
(18) ОІКМ. - Інв. № Б-1546-1549, 2392.
(19) З інтерв'ю ветерана антарктичних походів В. Куницького кореспонденту телепрограми "Інтер" у січні 2006 р.
(20) ОІКМ. - Інв. № Ф-1626.
(21) ОІКМ. - Інв. № И-464.
(22) ОІКМ. - Інв. № И-1436, 1445, 1448; Ф-15930.
(23) ОІКМ. - Інв. № Б-850, 1518, 3957.
(24) ОІКМ. - Інв. № Ф-13252; Приватний архів.
(25) Матеріали управління Акціонерної рибопромислової компанії "Антарктика".
(26) Сушинский Б. Романтикой китобойных флотилий // Одесские известия. 2007. - 10 января.