ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 5)

---

О. Каражей

Кераміка в експозиції музею "Степова Україна"


    Формування збірки кераміки музею "Степова Україна" веде свій початок з середини 1920-х рр., коли група одеських вчених на чолі з Р. М. Волковим утворила етнографо-лінгвістичну секцію Одеської краєзнавчої комісії Всеукраїнської Академії наук. Обстежуючи територію колишніх Херсонської, Катеринославської, Таврійської губерній, що отримала назву "Степова Україна", а також Поділля та Полісся, члени секції зосередились на вивченні побуту населення, його традицій, економіки, фольклору. Зібрані ними колекції, разом з матеріалами, що були передані з одеських музеїв, бібліотек стали основою музею "Степова Україна" створеного у 1925 р. (1) Згортання політики "українізації", політичні репресії з боку влади, привели до ліквідації музею. Але значна частина матеріалів музею збереглася і у 1955 - 1956 рр. потрапила до Одеського історико-краєзнавчого музею (далі - ОІКМ). Збиральницьку діяльність продовжили нові покоління співробітників ОІКМ. У комплексних експедиціях по Причорноморським степам (1982, 1985), по селам - колишнім німецьким колоніям (2001-2003), на північ Одеської області (2005) було зібрано цінний етнографічний матеріал, яким було поповнено фонди ОІКМ. 27 квітня 2006 р. відтворено музей "Степова Україна", де було виставлено зібрані експонати.
    Колекція кераміки складається з експонатів ХІХ - середини ХХ ст. і представляє вироби різних народів: українців, болгар, молдаван, гагаузів, німців, караїмів.
    Кераміку, що знаходиться в музеї, можна умовно поділити на такі основні групи: вироби декоративно-прикладного характеру (іграшки), будівельна кераміка (черепиця) та керамічні предмети декоративно-ужиткового характеру, яких найбільше у колекції (миски, жбани, глечики тощо).
    Увагу відвідувачів всіх вікових груп привертають дитячі іграшки, які представлені свищиками та дитячим посудом. Свищик із глини був найпоширенішою іграшкою в Україні. Ритуальний свист під час свята на честь сонячного божества мало на меті пробудження сонця від сну, щоб його тепло сприяло початку польових робіт. Ще одна роль свищиків полягала в тому, щоб відганяти від дитини злих духів. Колись на ярмарках, базарах, під час святкових гулянь продавалися тисячі дрібних і винахідливо розписаних свищиків. (2) У вітрині представлені свищики у вигляді вершника на коні(3), кози(4) та конячки. "Монетки" - мініатюрні зразки всіх видів гончарного посуду - правили за дитячі іграшки. Така іграшка коштувала на ярмарку одну копійку, тобто за неї давали монетку, звідки й пішла ця назва. (5) В музеї представлені іграшки - монетки корзинка з ручкою(6), глечик(7), вазочки(8), горнятка(9) та інші. Дитяча керамічна іграшка - це своєрідна скульптура малих форм. Примітивність форм і невигадливий декор народних іграшок з глини свідчать про давність їхнього походження. І, водночас, народна іграшка емоційна, не позбавлена народної виразності. Творцями іграшки здавна були підлітки й жінки.
    Будівельна кераміка представлена черепицею. Широке розповсюдження черепичного покриття було притаманно для півдня України. Виробництво черепиці в нашому регіоні почало розвиватися з кінця ХІХ ст. Використовуючи місцеву сировину на внутрішній ринок працювали заводи "Петровка", "Кучурган" та інші. (10) В експозиції поряд зі станком для виготовлення черепиці виставлені зразки черепиць різних заводів та марок: "сел. Гросъ-Либенталъ" (11), "ХГ Кучурганъ", "Вильгельм ет Велькъ" (12), "Черепичный завод "Петровка" (13), та інші.
    Завдяки фізичним властивостям глини, її здатності давати найрізноманітніші ефекти при художній обробці, міцності обпалених виробів, водотривких глазурованих, кераміка знайшла широке застосування в побуті. Ліпний фігурний посуд у більшості представлений посудом для напоїв. Посуд "баран" (14) цілком традиційний для керамічного виробництва України - дуже місткий циліндричний корпус, невеличка голова, легкі ніжки - підставки, ручка - хвіст, круто завиті ріжки. Ніс тварини є носиком посуду, між рогами знаходиться отвір для наливання вина.
     Багато декоративно-ужиткової кераміки в розділі експозиції "Німці Причорномор'я". Найбільш привертають увагу декоративна настінна тарілка та пивні кружки (виготовлені в Німеччині). Тарілка(15) вироблена з фаянсу, білого кольору, прикрашена сріблястим рослинним малюнком, з ажурним бортиком. В середині денця має напис німецькою мовою "Нехай небо перетворить ваше срібло на золото". Пивні кружки всі мають різні написи. Наприклад такі: "Доктор Лютер говорить, що вода цього не зробить" (16) та "Хто не кохає, не співає і не п'є, нічого корисного не принесе" (17). На кухлі із зображенням чоловіків та жінок під деревами написано "Для танців, душі та розваг потрібні і жінки" (18).
     Серед інших декоративних виробів є супниці, ваза для квітів та різноманітні тарелі.
     Найбільшу частину збірки займають предмети ужиткового призначення. Це миски, глечики, банки, тиква, макітра. Але найбільший подив завжди викликають двійнята(19). Це два горнятка, з'єднані боками, а зверху дугоподібною ручкою. Кожне з горняток мало свою окрему покришку. Були дуже зручними для різних страв, що селяни брали з собою в поле.
     Виділяються своєю незвичною формою миски в експозиції "Гагаузи". Ці миски мають конічну форму, широкі у верхній частині і з маленьким денцем (співвідношення діаметрів вінця і денця складають 3:1). Зроблені з червоної глини та мають монохромну поливу. (20).
    Експедиціями 2005 р. на північ Одеської області було привезено багато посуду, в тому числі глечиків (місцева назва "гладущик") та керамічних баньок (місцева назва "слоїк"). Гладущики мають овоїдну форму, високе циліндричне горло, маленьке вінце та дуже маленьку ручку, що прикріплена до горла та тулуба. Використовувались для молока, сироватки, ряжанки, квасу, меду тощо. Слоїки мають циліндричну форму, коротке горло і широке вінце. В них зберігали варення, смалець, крупи та інше. Банька(21) овоїдної форми дуже вузькогорла посудина з однією ручкою в якій носили воду на польові роботи. Всі привезені вироби теракотові, або вкриті поливою, але без малюнків, асортимент досить одноманітний. Адже виготовлення кераміки на Півдні України не мало значного розвитку, тому що випалювався посуд протягом 18-24 годин соломою, оскільки в південних степах дрова були дуже дорогими і виготовлення кераміки ставало невигідним. Розпис був також мало поширений, бо він робився різноколірними поливами після першого випалу, а робити два випали було невигідно. (22)
    Висока вартість палива для печей, в яких випалювали кераміку, була серйозною перешкодою для значного розвитку гончарного виробництва в південних районах і вигідніше було завозити вироби з інших місць України, де виготовлення вимагало значно менших витрат - Опішне, Постав-Мука (Полтавщина), Гнилець, Головківка (Черкащина), Смотрич, Рахми Лісові (Поділля). Але привозний посуд використовувався вже як святковий, функція його була суто декоративна і зберігався він у миснику - спеціальній відкритій шафі для посуду. Цим посудом користувалися хіба тільки на свята, коли збиралися гості. (23)
    Таким чином, в експозиції музею "Степова Україна" представлено керамічний посуд не тільки з Півдня України, але й з різних гончарних осередків України з усією розмаїттю малюнків та технік. Гончарство стало справжньою окрасою українського ремесла. І завершує експозицію гончарне коло - основне знаряддя для виготовлення гончарних виробів. (24)


(1) Вся Одещина. - Одеса, 1929. - С. 266.
(2) Мотрій В. Глиняна іграшка Ольги Шиян // Музей народної архітектури та побуту. - К., 2005. - С.124.
(3) Одеський історико-краєзнавчий музей (далі - ОІКМ). - Інв. № Б-464.
(4) ОІКМ. - Інв. № Б-452
(5) Крутенко Н. Розповіді про кераміку. - К., 2002. - С. 61.
(6) ОІКМ. - Інв. № Б-502.
(7) ОІКМ. - Інв. № Б-534.
(8) ОІКМ. - Інв. № Б-539, 540.
(9) ОІКМ. - Інв. № Б-548, 549.
(10) Солодова В. Формирование историко-этнографической коллекции причерноморских немцев в музейном собрании. // Немцы Причерноморья. Каталог. - Одесса, 2003. - С.18.
(11) ОІКМ. - Інв. № Б-6064.
(12) ОІКМ. - Інв. № Б-6375.
(13) ОІКМ. - Інв. № Б-6389.
(14) ОІКМ. - Інв. № Б-474.
(15) ОІКМ. - Інв. № Б-6349.
(16) ОІКМ. - Інв. № Б-6346.
(17) ОІКМ. - Інв. № Б-6351.
(18) ОІКМ. - Інв. № Б-6327.
(19) ОІКМ. - Інв. № Б-454.
(20) ОІКМ. - Інв. № Б-2892, 2893.
(21) ОІКМ. - Інв. № Б-6952.
(22) Самарський В. Гончарство південних районів України. // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження. - Одеса, 1998. - С. 78.
(23) Зозуля Н. Декоративність народного будівництва Поділля // Музей народної архітектури та побуту. - К., 2005. - С. 103.
(24) ОІКМ. - Інв. № Б-3447.