ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

А. Мисечко

До співпраці Амвросія Ждахи з одеською українською громадою та "Просвітою" наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

    В процесі становлення української державності виростає роль української культури, особливою рисою якої є мистецтво. Мистецтво малярства радянські часи було під гострим оком ідеологічної системи. Тому, довгі десятиліття саме українські митці перебували під пильним оком НКВС. В одному випадку їх зараховували до російських художників, в іншому просто про них замовчували, оскільки їхня творчість базувалася на українській народній та історичній традиції. До таких митців належить талановитий художник А. Ждаха, доля якого тісно пов`язана з Одесою, а життя переплелося з українським культурно-освітнім рухом та багатим творчим доробком саме в Одесі.
    Амвросій Андрійович Ждаха народився 19 грудня 1855 р. в м. Ізмаїлі в родині бідних міщан - нащадків запорозьких козаків. Згодом родина переїхала до м. Очакова. І через недовгий час до Одеси. Цей епізод походження Амвросія Ждахи дослідили одеські краєзнавці Тарас Максим'юк та Григорій Зленко. (1) Оскільки навіть в енциклопедії українознавства зазначається, що А. Ждаха "родом з Одеси", і не вказується рік народження, та помилково вказаний рік смерті. (2)
     Малювати розпочав А. Ждаха у шестирічному віці. У 1869 р. він розпочав відвідувати недільні класи Одеської школи рисуванні і креслення, заснованої Товариством красних мистецтв, а у 1881 р. навчався в цій школі. Він здав екстерном іспити за гімназійний курс, щоб мати можливість поступити до Петербурзької Академії Художеств. Проте йому не вдалося через матеріальні труднощі та сімейні обставини здійснити свою мрію. Але він наполегливо працював, вдосконалюючи свою художню майстерність, і йому вдалося при допомозі одеських професійних художників взяти участь у першій виставці картин "Товарищества Южнорусских художников", яка відкрилася 8 квітня 1899 р. у залі нинішньої міської думи. (3)
     Більше трьох десятків років А. Ждаха відпрацював креслярем у Херсонському земському банку м. Одеси. Тут він наполегливо працював над українською тематикою у своїх художніх творах та ретельно відбирав і колекціонував козацьку зброю, зібравши чималу колекцію української старовини. Його творами цікавилися письменники та художники з різних куточків України та із-за її меж, запрошуючи до співпраці. Таким чином А. Ждаха долучився до українського організованого руху. З середини 1890-х рр. він став тісно співпрацювати з одеською українською громадою. Зокрема, з її чільними діячами, такими як М. Комаров, меценатом Є. Чикаленко та Є. Фесенко.
     Так одним із перших художніх доручень одеської громади А. Ждасі було написати йому старим шрифтом святкову адресу Данилу Мордовцю, ювілей 35-літньої літературної діяльності, якого мав відзначатися у Санкт-Петербурзі 20 грудня 1896 р. Тим більше що першим твором Д. Мордовця була поема, написана українською мовою "Козаки і море". Вітання від одеської громади мав відвезти і привітати Є. Чикаленко. (4) Він же і став своєрідним благодійником для українських видань в Одесі, у друкарні Є. Фесенко, куди запрошував художником А. Ждаху. Потім його запросили ілюструвати друге видання першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада", яке вийшло в Одесі у 1901 р. на доброму папері з портретом автора і з малюнками художника по ціні 2 карбованці за книжку. До "Чорної ради" А. Ждаха виконав 17 малюнків. Особливо цікавим був малюнок художника до палітурки книги, який розкривав весь задум роману та відношення П. Куліша до тих подій. Як писала О. Куліш: "весь текст цього роману поданий в одній картинці, де в центрі малюнку стоїть, піднявши до гори шапку і скликаючи на Раду, молодий козак у дірявій свитині та постолах. Він спирається на щит із зображенням герба І. Брюховецького, який на так званій Чорній раді під Ніжином у 1863 р. здобув гетьманську булаву, стратив своїх супротивників полковника В. Золотаренка, наказного гетьмана Лівобережжя Я. Сомка та інших, а далі віддав усю Україну під безпосередню владу царя і його воєвод, пожертвувавши таким чином українською автономією. Герб Брюховецького на малюнку спирається на скривавлену плаху, в яку загнано сокиру. З плахи стікають струмки крові, які складають прізвища Сомка і Золотаренка. На землі валяються їхні відрубані голови. Весь малюнок обрамляють булави та бунчуки - символи гетьманської влади". (5) Ось чому цензура не могла допустити обкладинки такого перевидання.
     З другої половини ХІХ ст. А. Ждаха плідно працював над ілюстраціями до перевидання "Кобзаря" Т. Шевченка. Тому його ілюстрації зацікавили багатьох українських діячів, тісно пов'язаних з Одесою, особливо Є. Чикаленка. Оцінюючи значний доробок А. Ждахи як ілюстратора до українських видань, особливо до українських народних пісень, Є. Чикаленко дуже хотів, щоб той ілюстрував ювілейне видання "Енеїди" І. Котляревського, та щоб саме А. Ждаха ілюстрував "Кобзар" Т. Шевченка, тому що: "...і зробить він це краще ніж Петербурзькі художники". (6)
     З початком революційних подій в Російській імперії почалися радикальні реформи в усіх сферах життя. У тому числі був вплив і на національне питання. Українці отримали певні права як і інщі народи імперії. Почали з`являтися політичні партії, національно-культурні товариства "Просвіти" та інші громадські організації. Слід зазначити, що в Одесі товариство "Просвіта" було засноване першим в Російській імперії в 25 листопада 1905 р. по вул. Херсонській, 52 (тепер вул. Пастера).
     А. Ждаха не відразу став членом першої в Російській імперії "Просвіти", тому що у 1905 р. в період російсько-японської війни загинув його син. Очевидно з цього приводу А. Ждаха не міг бути членом українського товариства з часу його заснування. Навіть у 1906 р. А. Ждаха не значиться серед членів товариства "Просвіта" в Одесі, яких нараховувалось 475 чоловік. Лише у 1907 р. ми бачимо цілу родину А. Ждахи серед членів товариства. (7) У 1908 р. серед членів "Просвіти" ми можемо знайти лише А. Ждаху разом із дружиною серед членів товариства.
     А. Ждаха відвідував засідання "Просвіти" швидше за все із метою отримати додаткову інформацію із рефератів доповідачів про українську історію, етнографію, побут та звичаї українського народу, з метою збагачення своєї уяви про історичне минуле щоб краще віддзеркалити його у своїх малюнках. З історії він слухав лекції М. Слабченка, С. Шелухина, Д. Сигаревича, Івана та Катерини Бондаренко, П. Клепатського, та багатьох інших професійних та непрофесійних істориків. Із етнографії він слухав мальовничі доповіді М. Комарова, Х. Ящуржинського, Г. Гуриновича та інших. Це давало йому здоровий і свіжий поштовх для відчуття історичних реалій на основі народної творчості. Що і відбилося на його неповторних ілюстраціях до історичних творів, народних пісень та дум, особливо на поштових листівках, які заполонили всю Україну на початку ХХ ст. Це й принесло йому не аби яку славу як народного художника. Тим більше українського народного художника з Одеси.
     Таким чином, А. Ждаха був не лише народнім художником-професіоналом, він належав ще й до організованого українського національного руху, плідно працюючи на мистецькій ниві. Його ілюстрації та листівки пробуджували національну свідомість та історичну пам`ять серед широких верст українського суспільства наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

(1) Максим`юк Т. З Українікі Причорномор`я. - Одеса, 2008 . - С. 111.; Зленко Г. Лицарі досвітніх вогнів. (Тридцять три портрети діячів одеської "Просвіти" 1905-1909 рр.) - Одеса, 2005. - С. 178.
(2) Ждаха Амвросій // Енциклопедія українознавства. - Т. 2. - Львів, 1993. - С. 666.
(3) Максим`юк Т. З Українікі … Вказ. праця. - С. 113.
(4) Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). - Львів. - 1925. - С. 25.
(5) Першина З., Похила Л. До історії видання П. Куліша "Чорна рада" в Одесі // Записки історичного факультету. - Одеса, 1997. - Вип. 4. - С. 70.
(6) Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького. - Ф.-28. - Спр. 488. - Арк. 40.
(7) Одчот українського товариства "Просвіта" в Одесі за 1907 р. - Одеса, 1908. - С. 26.