ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

О. Яворська

Письменник Михайло Жук

    Михайло Іванович Жук (1883-1964) відзначився в українській культурі 1900-1920-х рр. не тільки як один з перших українських художників-модерністів, але й як письменник. На відміну від художньої творчості його літературна спадщина довгий час залишалася на другому плані. Власне, такий стан зберігся й по сьогоднішній день. Творчості Жука-художника присвячені книги та статті, починаючи з 1930-х рр. (1) Жуком-письменником почали цікавитись протягом останнього десятиріччя. (2)
    У доробку Жука оповідання, казки, вірші, переклади, п'єси, спогади, критичні статті. За життя митця вийшло з друку одинадцять книжок (враховуючи два перевидання). (3) Твори його друкувалися на сторінках провідних журналів "Літературно-науковий вістник", "Українська хата", "Дзвін", "Шлях". Сам він казав: "Я, Михайло Жук - український художник і письменник. У галузі малярства працюю, як не рахувати часу, витраченого на вчення, 23 роки, а в галузі літератури 16 років". (4) Але не зовсім зрозуміло, чому Жук саме так датує початок літературної праці: лист написано у 1923 р., тобто як письменника він визначає себе з 1907 р.
    Якщо ж звернутися до рукописів, то літературний шлях починається набагато раніше й вочевидь тісно пов'язаний з художнім. Жук навчався у Київській рисувальній школі М. І. Мурашка у Києві (1896-1899), в московському училищі "живописи, ваяния и зодчества" (1899), Краківській Академії шляхетних мистецтв, яку закінчив з двома срібними медалями у 1904 р. Саме у Кракові він познайомився з Б. Лепким, ймовірно, що перші вірші були написані під впливом відомого поета. Один з рукописів, що зберігся у архіві М. Жука, (5) це вірш, датований 1903 р. Цю дату можна вважати дебютом молодого літератора - більш ранніх рукописів на сьогодні не виявлено.
    Темою статті є огляд не всієї літературної творчості М. І. Жука, а лише прозової спадщини, що нараховує 20 оповідань та 32 казки (цифри надаються за рукописами та публікаціями у часописах).
    Як письменник, Жук орієнтується не на класиків української літератури XIX ст., а на нові літературні течії. Оповідання його можна поділити на символістичні та реалістичні. Героями другої групи є українська провінційна інтелігенція та міщанство: дрібні службовці, вчителі, журналісти, єпархіалки. Жука цікавить сучасна людина, власне, "благородне міщанство", як він писав у нотатках: "Я поповнив ті кадри людей, що являються приміряючою серединою, що створені настільки слабкими з фізичного боку, що негодні пітти у ряди своїх предків, але й негодні стати у ряди першої лави. Се є те благородне міщанство, яке мріє спокійно дотягнути день до вечора, яке боїться всякої одміни, як 13-го числа, яке живе під доглядом власного товариства". (6)
    З 1905 р. Михайло Іванович оселяється у Чернігові, знайомиться з М. М. Коцюбинським. Жук викладає малювання у Духовній семінарії (серед його учнів були П. Тичина та В. Елан-Блакитний), дівочому єпархіальному училищі. Цим же роком датоване перше його оповідання "Дора" (надруковане у "Літературно-науковий вістнику" у жовтні 1907 р.). Мова йде про один день з життя повії, що сумує за дитинством, свариться з коханцем - суто реалістичне оповідання. Але дебютував він як символіст. У жовтневому номері "Літературно-наукового вісника" за 1906 р. з'являється оповідання "Мені казали: "Ще молодий". Хрещеним батьком публікації став М. Коцюбинський, який писав до В. Гнатюка: "Засилаю рукопис д. Жука: "Мені казали: ще молодий..." і прохаю Вас, коли зможете, видрукуйте сю річ. Правда, се ще проба молодого пера, але, на мою гадку, пера талановитого. Варто б заохотити починаючого автора, бо я сподіваюся, що він зможе зробити дещо для нашої літератури". (7)
    У 1908 р. у Чернігові виходить перша книжка М. Жука - віршована казка "Ох". Того ж року вірші та біографія молодого автора з'являється на сторінках альманаху "Українська муза. Поетична антологія од початку до наших днів".
    С. Єфремов у "Історії української літератури" так характеризував Жука-літератора: "Прихильником чистого мистецтва виступає й Михайло Жук, що в поезіях своїх ("Співи землі") розробляє переважно мотиви особистої лірики. З прозових творів Жука визначається чистотою рисунку й настроєм оповіданя "Тільки встати", що нагадує потроху імпресіоністську манєру Чехова з його влучним образом життьової буденщини". (8) Власне, "життьова буденщина" та психологізм були характерними ознаками Жука-прозаїка.
    Більшість оповідань написані саме у перший чернігівський період: "Вона" - датоване 14.III.1908, надруковане у вересневому номері "Літературно-наукового вістника" [далі - ЛНВ] за 1909; "Геній" - 1910 (не опубліковано); "Двое" - 2.XI.1911 (не опубліковано); "З наказу губернатора" - 30.V.1911 ("Дом князя Гагарина". - Вип. 2.- 2001); "Тільки встати..." - 7.VIII.1913 (ЛНВ. - 1914. - березень, квітень); "Пісменник" [так!] - 6.X.1913 (Дзвін. - 1914. - №4); "Оля" - 28.V.1914 (не опубліковано); "Травень" - перший варіант датовано "1914, літом", другий 23.VI.1918; "Дійсність і мрія" - 6.VI.1915 (Музагет. - 1919. - № 1-3, під назвою "Етюд"); "Очі" - 21.VIII.1915 (Голод: Літ. збірка, 1921); "Невідома" - 26.VII.1916 (не опубліковано). Рукописи трьох оповідань не мають авторського датування: "Сни провінції", "Бабуся" (не опубліковані), "Смуток" (Музагет. - 1919. - № 1-3). Власне, за обсягом та перебігом подій "Травень", "Тільки встати..." та "Олю" можна вважати повістями.
    Восени 1916 р. Жук, облишивши родину у Чернігові, переїздить до Києва. З спогадів: "<…> я працював у Києві в конторі старшого техніка Ціціліано, що провадила роботу по будові стратегічного моста через Дніпро". (9)
    Сплеск діяльності Жука як художника припадає на 1917-1918 рр. - він був одним з діячів Академії мистецтв, брав найактивнішу участь у виданні журналу "Музагет".
    Саме у 1918 р. з'являється повідомлення у журналі "Книгарь": "Підготовляються до друку три томи творів Михайла Жука (перший том - поезії й два томи оповідань". (10) Сам Жук згадував: "<...> мною був підписаний договір з видавництвом "Сіяч" на видання моїх творів (п'ять томів - прози, поезії, драматичних творів, казок і статтів по питанням українського мистецтва). Книжки так і не встигли вийти з чисто технічних умов та й умов дуже бурхливих політичних подій, що тоді відбувалися на Вкраїні". (11) В архіві письменника зберігся аркуш під назвою "Зміст книжки", де перелічено 16 оповідань та п'єса "Легенда", датована 12 серпнем 1918 р.
    Останній відомий рукопис закінченного оповідання (власне, не самостійний, а другий варіант "Травня") датований 1918 р. Остання прозова публікація оповідання "Очі" припадає на 1921 р. Приблизно у середині 1920-х рр. (датується за характером паперу) Жук перероблює та розширює майже вдвічі опубліковані у "Музагеті" оповідання "Смуток" та "Дійсність і мрія".
    Після квітня 1919 р. Жук повертається до Чернігова. Про те, що пережив він під час громадянської війни, можна здогадуватись з незакінченого оповідання з умовною назвою "Стежки взяли й переплуталися", початого вже в Одесі: "… коли був у Київі та коли вперше до нього прийшли з трусом німецьки салдати. Вони увійшли в помешкання так просто, як до себе в хату. Все перетрусили, викинули на людські очі брудну білизну і все те, чого він не бажав би так отверто навіть сам бачити. То були люде теж з рушницями, з наганами в залізних збанянах на голові. Ор Степанович стояв, як обпльований. Чемнісь, яка була йому звична, тільки на зверхности панувала. А в середині кипіла буря образи, безпорадности, безглуздя. Як свердлом крутило питання - "Як же тепер жити на людях?" Як можна після такої образи існувати, як можна себе вважати за людину, за істоту з розумом, з чимось вищим, з почуттям власної гідности. Як і кому відповісти, коли це дія того, чиє імя маса. Винуватого знайти не можна. Але сам вчинок настільки жахливий, що ні сонце, ні ночі, ні час його не змиють. По такому вчинкові людина стає інвалідом, тим моральним інвалідом, що вже йому немає місця серед людей здорових, серед нормального життя. І справді він відчув, що в дальшому життю він перетворився на інваліда. От так, на самоті, його обхоплював сором за себе й за людей. Він згадував своє приниження десятками, сотнями разів. Він згадував, як з приниження казав не те, що думав і робив не те, що казав. Пекучий сором виїдав йому нутро, але не ставало хоробрости, рішучости гостро крикнути уразникові, хоч може й в останнє, але крикнути". (12)
    В автобіографії Жук зазначав: "С весны 1919 года работал в Чернигове при Губнаробразе, возглавлял Отдел Искусств и заведовал студией ИЗО. С 1922 года был ответственным секретарем Губ. Отд. Союза Рабис Черниговщины до 1925 года". (13)
    З 1919 р. Жук переходить до казок - чи то було пов'язане з потребою розважити двох синів, чи можливістю видання, чи неможливістю одверто висловити свої думки - важко визначити. Відверті лише його нотатки на окремих аркушах: "Коли питають: Який уряд кращий? - правий чи лівий. Це питання подібне до того - яка рука у злодія краща - права чи ліва. Про середину навіть смішно говорити. Черн. 1922 р. 29/VI", (14) "Кажуть, добро настало. А в чому те добро? Що дня комісарша за стінкою інтернаціонал грає, а потому чижика. По між тим і другим ідуть якісь дешеві шантанні пісеньки. І піаніно у комісара чуже: з музичної школи взято. А от ранійше тут же, за стінкою, урядовець жив: Боже царя співали і також чижика грали і шантанні мотиви були. А от добра ніколи не було. Звичайно, того загального добра, про яке так давно люде мріють". (15)
    Казки (не враховуючи виданої у Чернігові 1908 р. віршованої казки "Ох" та датованої зимою 1908 р. казки "Правда та Неправда") написані Жуком з червня 1919 р. по травень 1923 р. Окрім двох видань книги "Казки" (Чернігів, 1920), казки "Правда та Неправда" (Чернігів, 1920) та віршованої казки "Дрімайлики малайцям" (Чернігів, 1923) у архіві письменника збереглися п'ять саморобних рукописних книжок, обкладинки яких виконано у єдиному стилі. "Золотий горішок" - увійшла одна казка, "Осел", "Капчики" - по три казки, "Добро" - чотири, "Добра душа" - п'ять. Рукописи казок також збереглися у грубих зошитах та на окремих аркушах. Кількість рукописів однієї і тієї ж казки коливається до п'яти (враховуючи варіанти з невеличкими розбіжностями, з досить вагомими пізнішими правками, або, як згадувалось вище, у авторському оформленні).
    Загалом у доробку Жука такі казки: "Ох" (недатовано); "Правда та неправда" - Чернігів, 8.V.1908; "Три глечики" - Чернігів, 22.VI.1919 (надруковано у книзі "Казки", далі - "Казки"); "Пухирики" - Чернігів, 19.VI.1919 ("Казки"); "Кораблики" - Чернігів, 20.VI.1919("Казки"); "Війна" - Чернігів, липень 1919; "Водичка-молодничка" - Чернігів, 6.VII.1919 ("Казки"); "Коробочок із сірничків" - Чернігів, 13.VII.1919 ("Казки"); "Спляча красуня" - Чернігів, 26.VII.1919 ("Казки"); "Про Тхора-Тхорища" - Чернігів, 28.VII.1919 ("Казки"); "Свинка" - Чернігів, 7.VIII.1919 ("Казки"); "Розмова"- Чернігів, 13.VIII.1919 ("Казки"); "Музики" - Чернігів, 17.ХI.1919 ("Казки"); "Неслухнянко" - Чернігів, 10.IХ.1920 ("Казки"); "Король-Рік" - Чернігів, 21.IХ.1920 ("Казки"); "Хо-Біси" - Чернігів, 21.IХ.1920 ("Казки"); "Осел" - Чернігів, 24.II.1921; "Циган і чорт" - Чернігів, 25.II.1921; "Добро" - Чернігів, 18.III.1921; "Зарікання" - Чернігів, 22.IV.1921; "Клопіт" - Чернігів, 19.IV.1921; "Золотий горішок" - Чернігів, 16.VIII. 1921; "Дядько та дідько" - Чернігів, 1921; "Капчики" - Чернігів, 10.V.1922; "Про доброго короля Пустилихо" - Чернігів, 30.V.1922 (опубліковано - Дерибасовская-Ришельевская, вип. 25, 2006); "Дрімайлики малайцям" - Чернігів, 19.VIII.1922; "Івасик-ковбасик (нісенітниця)" - Юрковка, 20.VIII.1922; "Добра душа" - Чернігів, 23.ХII.1922; "Сливи" - Чернігів, 1.IV.1923; "Пшик" - Чернігів, 2.IV.1923; "Лиска й чабан" - Чернігів, 11. IV.1923; "Ме" - пароплав, 22.VI.1923. Власне, казка "Ме" є останнім відомим на сьогодні завершеним та датованим рукописом Жука-прозаїка.
    Про його стан у 1923 р. найкраще свідчать рядки з листа до Х. Раковського: "… якщо я потрібний тут по своїй спеціальності, то дайте мені можливість працювати, дайте можливість жити з цієї роботи. Якщо ж моя робота справді не потрібна, дайте мені можливість емігрувати з родиною, хоча б в американські українські колонії, де я спробую здобути собі це право. Я не уряду поїду шукати, бо всі уряди для мене неприйнятні, а поїду шукати заробітку, а також і освіти для своїх дітей. <…> Підкреслюю знову, що я не тікаю, а що я мушу шукати якогось виходу як українець і як художник, і як письменник". (16)
    Восени 1925 р. Жук переїздить до Одеси. Одеський період Жука-письменника - це вірші та статті. За винятком рукопису початку оповідання "Стежки взяли й переплуталися", що цитувалось вище, не знайдено жодного завершеного чи навіть початого рукопису прозового твору, написаного в Одесі.
    Мрія про видання власної книги не полишала Жука. Сподівався він на це 1941 р., та завадила війна. Двадцять років по тому, у червні 1962 р. Павло Тичина, колишній учень Жука, писав А. Недзвідському "Михайло Іванович Жук гнівається на мене. Треба неодмінно видати книгу його поезій". (17) У січні 1963 р. Тичина повідомляє: "Про твори Михайла Івановича я говорив у Вид[авницт]ві <…> (А в збірник творів його, я гадаю, треба включити й прозу його і статті)". (18) Та й цьому виданню не судилося вийти у світ.

(1) Михайлів Ю. М. Жук. - Х., Рух. - [1930].; Михайло Жук: альбом /Упорядники І. І. Козирод, С. С. Шевельов. - К., Мистецтво. - 1987.
(2) Жук М. Смуток // Молода гвардія. - 1987. - 23 грудня.; Лущик С., Яворська О. Михайло Жук - письменник // Дом князя Гагарина. - Одеса, 1997. - Вип. 1. - С. 83-111; Лущик С., Яворська О. Оповідання М. Жука // Дом князя Гагарина. - Одеса, 2001. - Вип. 2. - C. 111-147.; Яворская А. Сказка печального Жука // Дерибасовская-Ришельевская. - Одеса, 2006. - Вип. 25. - С. 274-280.
(3) Лущик С., Яворська О. Михайло… Вказ. праця. - С. 91-92.
(4) Лист М. Жука до Х. Раковського. Чернігів, 1923 р. 3/5 // Київ. - 1988. - № 11. - С. 160.
(5) Аналіз рукописів зроблено за матеріалами із збірки С. З. Лущика та фондів Одеського літературного музею.
(6) Жук М. Замітки (з блокноту), рукописний зошит. - С. 43. Під записом дата "Чернігів, 1916, 1. III". // Збірка С. З. Лущика. Тут і далі текст надається зі збереженням особливостей авторської орфографії.
(7) Коцюбинський М. Твори. - Т. 6. - К., 1962. - С. 27.
(8) Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1917. - С. 444.
(9) Жук М. Київ. Академія мистецтва. Рукопис, 1950-ті рр. // Збірка С. З. Лущика
(10) Книгарь. - 1918. - Липень. - № 11. - С. 676.
(11) Жук М. Київ. Академія мистецтва. Рукопис, 1950-ті рр.// Збірка С. З. Лущика.
(12) Жук М. Стежки взяли й переплуталися. Рукопис [після 1926-го р.]. // Збірка С. З. Лущика.
(13) Архів Одеського художнього училища. - Автобіографія професора Жука Михайла Івановича. - Папка № 18. Особова справа.
(14) М. І. Жук. "Замітки з блок-ноту", "Листки календаря" // Дом князя Гагарина. - Одеса, 1997. - Вип. 1. - С. 99.
(15) Там само. - С. 102.
(16) Лист М. Жука до Х. Раковського. Чернігів, 1923 р. 3/5 // Київ. - 1988 - № 11. - С. 160.
(17) Лист П. Тичини до А. Недзвідського, 20.VI.1962 // Тичина П. Панахидні співи: Поезії. - Одеса, 1993. - С. 79.
(18) Лист П. Тичини до А. Недзвідського, 27.I.1963// Тичина П. Панахидні … Вказ. праця. - С. 85