ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

А. Пасічний

Національна традиція і новаторство в сучасному професійному станковому декоративному малярстві.


    Тема "Традиції" насьогодення є чи не найактуальнішою в мистецтві України в цілому, а зокрема - образотворчому мистецтві. Зрозуміло, що охопити всі види образотворчого мистецтва в межах даної конференції практично неможливо, оскільки в кожних з цих видів мистецтва "традиція" має свої відмінні якості та особливості, напрацьовані попередніми поколіннями як майстрів народного мистецтва, так і професійних митців. Це може бути "традиція" конкретного етносу в цілому або регіональна, "традиція" академічного мистецтва або модерністського, "традиція" гончарства або різьблення й т. д. Тому, обмежимось лише одним із сучасних видів образотворчого мистецтва, який є за змістом та формою найближчим до контексту даної теми - "станкове декоративне малярство".
    В сучасному суспільстві серед пересічного люду, та й навіть у колах люду, причетного до мистецтва, побутує розбіжне розуміння "декоративності" в малярстві. Одні, наприклад, вважають твір малярства, виконаний площинно, лаконічно, узагальнено, спрощено - "сучасним модерним малярством", інші - просто "декоративним малярством".
    Якщо заглибитись, приблизно, так на років сто в минуле - ці визначення можуть відповідати дійсному. Щож відбулось за цей час?.. Згадаймо історію мистецтв... Первісна людина виконувала наскельні зображення та зображення на предметах вжитку у двох видах зображальності: перший - символи, знаки у вигляді різноманітних комбінацій ліній, крапок, ромбів, кіл, квадртів, абстрагованих геометричних фігур, які у подальшому набули в мистецтвознавстві визначення як "декор"; другий - природні та штучні форми, у вигляді спрощених, абстрагованих зображень, що, знов таки, мистецтвознавством визначені як первинний вид стилізації - "декоративність". Поняття ж "стилізація" визначається як: "декоративне різного ступеню узагальнення фігур та предметів, що зображуються за допомогою ряду умовних прийомів, спрощення малюнка та форми, об`ємних та колірних співвідношень, манери виконання і є необхідним та закономірним методом виразності практично у всіх видах мистецтва". Отже, у двох випадках є корінь "декор", який і об`єднав ці два види зображальності. З плином часу народний національний малярський розпис ускладнювався, набував більш натуралістичного вигляду, наповнювався певною змістовністю та семіотикою і став побутувати вже на різних зображальних поверхнях; пічних коминах, скринях, всіляких ужиткових речах, невеличких паперових аркушах, паперових шпалерах, тканинах, дощечках тощо. А в мистецтвознавчій практиці почали його визначати як "народне декоративне малярство". Особливо серед простолюду, як селянського так і міського, у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст. були поширені так звані "мальовки": невеличкого формату аркуші паперу із декоративним зображенням квітів, букетів з квітів, пташок, зрідка сюжетних мотивів тощо. Ці "мальовки" використовувались у побуті для оздоблення (переважно до свят) віконних фіранок, шафів, поличок, сволоки, божників тощо. Визнання ж статуту "станкового", декоративне малярство набуло тоді, коли художники, почали свої творчі задуми переносити на папір великого формату, полотно, картон, представляючи його на осуд глядачеві вже не як твір для прикрашування побуту, а як самостійне сучасне ідейно-змістовне творення. Як приклад: Марія Примаченко, Ганна Собачко-Шостак, Кудіш Тамара, Надія Білокінь та багато інших.
    Станкове національне декоративне малярство у порівнянні з іншими видами станкового мистецтва, відносно молоде, але в суспільстві також стало таким самим визнаним. Йому так само притаманні всі жанри і стилі, виопрацьовані попередніми поколіннями.
    Активний потяг у професійних художників до національного традиційного малярства, до національних традицій минулого, до їх вивчення, пізнання почав знов зростати з другої половини ХХ ст. Такий сплеск, без сумніву, був пов`язаний з розпадом Імперії та набуттям національної незалежності країни, за якими настала більша розкутість творчого мислення та самовираження, не обмежені офіційним догмами.
    Одні митці, переважно аматори, здебільшого чітко притримувались у своїх творах національних традицій (іл. 1), інші - зазвичай професійні, застосовуючи деякі чинники національної "традиції", вирішували свої твори в модерністській стилістиці (іл. 2).
    У світовому просторі національне народне мистецтво будь-якого етносу посідає не останнє місце. Протягом багатьох тисячоліть українська нація опрацьовувала, формувала й розвивала повсякденним буттям свою власну етнічну культуру, яка пройшла тяжкий шлях випробування та виживання й дісталась нашому поколінню найбагатющим скарбом. Лише залишилося з урозумінням користатися цією народною національною спадщиною, збереженою в обрядах, піснях, міфах, звичаях, символах, творах, формах...
    Тому сучасне професійне станкове декоративне малярство (читай митець), яке опирається на національну спадщину, національні традиції в мистецтві, повинно вжитись в цю традицію щиро та самовідданно, щоб мати право сьогодні і в майбутньому називатись не тільки новітнім, але й національним.
    Багатовікова спадщина народного мистецтва настільки обширна та розмаїта, що сприяє професійному художнику не тільки збагатити та розвинути свій духовно-творчий потенціал, але й спонукає його до грамотного, виразного відбору найжиттєвиших рис традиційного мистецтва, закладених в ньому начал багатьох течій та напрямів, які з успіхом можуть бути актуальними насьогодення.
    Оглядаючи на виставках сучасні твори станкового декоративного малярства (чи то декоративні витвори майстрів) ми інколи чуємо емоційний вигук когось із глядачів, яким він надає своєрідну оцінку творчості автора: "Ба-а! Яка традиція!!! Яке новаторство!!!" (іл. 3) А щож воно таке - "Традиція і Новаторство?!" Твори як твори. Один глядач сприймає їх так, другий інакше, третій ще інакше й т. д., - і починається інколи між ними дискус. Якщо ж прислухатися до їх дискусу - і той правий, і той правий. А й справді - щож воно таке "Традиця і Новаторство". Давайте зазирнемо у корінь... Тож, - слова з латини нашою мовою: "традиція" - передавання, оповідання, а "новаторство" - оновлення, змінення. Отже разом - "передане оновлено". І так, що ж латина має на увазі під словом "традиція?" Щож вона "передає?" Заглиблюємося далі... Ага! В сучасному тлумачному словнику української мови та у словнику іноземних мов читаємо: "Традиція" - те, що перейшло (передано) від одного покоління до іншого, що успадковано від поколінь (звичаї, обряди, ідеї, порядки, правила, поведінка, погляди, смаки, образ дії і т. д.). "Новаторство"- внесення та здійснення людиною нових прогресивних принципів, ідей, прийомів тощо, в будь-якій галузі діяльності; нове у творчій діяльності людини". Що ж - все зрозуміло!.. Художник (майстер) бере щось прадавнє, змінює його й видає за нове, оригінальне... Так-то воно так, та не зовсім...
    Розглянемо хоча б приблизно - з яких же чинників складається народна мистецька "традиція"? Охопити, правда, всі види мистецтва у даному контексті конференції практично неможливо, тому за основу візьмемо декоративний розпис, як більш наближений до станкового декоративного малярства.
    Спробуємо визначити складові чинники народної "Традиції", що передували народному декоративному розпису. Головні чинники, які спонукали до виникнення, а у подальшому й розвитку зображальної діяльності людства: вірування, обряди, звичаї, міфи, легенди і т. д.
     Чинники семіотики (сентактики, семантики, прагматики), які стали етнічним кодом буття, світогляду та світосприйняття: знаки, символи, емблеми, метафора, уосібнення, персоніфікація, алегорія, мови кольорів, площин, крапок та ліній і т. д.
    Дійові (спонукальні) чинники, які розвинули уяву людини, форму та зміст зображальності: пам`ять, мислення, бачення, ідеї, правила, поведінка, погляди, емоції, смаки, ментальність, середовище, обставини, умови і т. д.
     Продуктивні чинники, які надали змогу матеріально втілити попередні чинники: інструмент, матеріал, графічно-живописні засоби, стильові особливості, техніка та технологія виконання, характер та манера зображальності, прийоми, способи, методи, принципи і т. д.
    Отже - визначилось чотири групи чинників, як складові народної мистецької "традиції". Звідси висновок. Для того щоб "оновити надбане" сучасний професійний митець при втіленні свого задуму на основі національної "традиції", повинен дуже обережно, уважно осягнути значення кожного елемента цих чинників при внесенні новацій, для того щоб не порушити, не знищити, не викривити до невпізнанності характерні риси конкретної етнічної "традиції".
    Деякі "традиції" загубились, зникли зовсім в глибині тисячоліть, або зазнали певних трансформацій (наприклад, зазнала трансформації "сварга" - в палеоліті, знак сонця; у стародавніх слов`ян хрест - символ "дерева життя"; у християнстві хрест- символ розп`яття Ісуса Христа). Насправді ж саме "хрест" як самостійний знак-символ існував ще у добу палеоліту.
    Деякі "традиції" крокують поряд з нами й дотепер, тільки ми цього не помічаємо, бо вони вже стали невід`ємною часткою нашого буття (звичаї, поведінка, ментальність тощо). Адже будь-яка "традиція" дійшла до нашого часу або в первісному, або зміненому цілком чи частково вигляді. Стосовно ж мистецтва як минулого так і сучасного, то його "традиція" при свідомому до неї ставленні, постійно піддається новаціям. Якщо схильність митця до певної "традиції" суто наслідувальна, механічна, формальна, сліпа, без внесення в неї будь-якої, хоч і мало значущої новизни - то це звичайне епігонство, копіювання, повторення... Така творчість не є прогресивною, новаторською - вона банальна, застигла, безідейна, несучасна - суто канонічна, реміснича, що в свою чергу набуває визначення як "традиціоналізм", який, за суттю, позбавляє індивідуума можливості розвинути свій внутрішній творчий потенціал.
    Старше покоління добре пам`ятає часи "відлиги" початку останньої третини ХХ ст., коли безупину "клепались" художніми промислами національні сувеніри, а промислове виробництво безладно наносило на поверхні ужиткових речей (холодильники, радіоприймачі, меблі тощо) як графічні так і рельєфні елементи національного декору (вочевидь, це було свого роду наслідуванням барочним тенденціям). Хоча й у даному випадку таке явище можна зарахувати як позитив: так звана випадкова "консервація", збереження попереднього для передачі в майбутнє.
    В практиці мистецтвознавства на початку ХХ ст. кожен вид народного декоративного мистецтва чомусь прийнято вважати як "колективний". Вочевидь таке визначення виникло тоді, коли народне декоративне мистецтво було неусвідомлено (або й навмисно з метою його приниження) відмежовано від "високих мистецтв", та поставлено на сувенірний "потік" шляхом утворення художніх промислів. В деяких художніх промислах ХХ ст. доходило до того, що тиражування оригіналу поділялось на поопераційний поділ праці з метою отримання більшої кількості та більшого прибутку. У цьому випадку воно, так - колективне... Тільки у множені - тобто тиражуванні. Такий принцип виконання (мовби для ширшої популяризації народного мистецтва) без сумніву негативно відбився на художніх якостях виробів. Але, все таки, будь-який витвір (читай, оригінал), перш ніж "множитись", був створений індивідуумом, який, щоб його створити, втілити в матеріалі, закладає в нього власні, притаманні тільки йому характерні риси образно-пластичного мислення, що опирається на здобутки та традиції попередніх поколінь, а потім передає для "множення" майстрам-виконавцям. Є ще й інше розуміння "колективності"... Участь у частковому зміненні оригіналу (першотвору), внесенні в нього елементів новизни тощо, майстрами-індивідуумами наступних поколінь, враховується як "колективна", свого роду послідовнана канонізація традиції певного художнього витвору. Але ж, все-таки, над кожним з наступно зміненим витвором працювали в окремості індивідууми, які вносили в нього певну новизну, відповідну своєму часу та своєму образно-пластичному мисленню. Не можна не враховувати й роботу майстра-виконавця, який працює над "множенням" (повторенням), оскільки він (якщо творча особистість) може варіювати деякими елементами оригіналу, не порушуючи ні його змісту ні композиції. Тому, аж ніяк народне декоративне мистецтво не може розглядатись як "колективне". Адже й тут, навіть при канонізації традиційного, декоративне малярство, зазнавало певних новаторських змін. Прикладом цьому можуть слугувати художні промисли "петриківського розпису". Майстри творчого спрямування не тільки "множили" традицію цього розпису, але й розвивали та удосконалювали технічні прийоми її виконання, змістовність, ідейність, колористику, композиційність. Звідси напрошується висновок, що навіть в канонізованій традиції можуть відбуватись певні новації, хай і не кардинально відмінні, якщо автором твору є індивідуум наділений якостями творчого мислення. Та й саме "тиражування" як таке відіграло своєріду роль "консервації" традицій народного мистецтва: його змістовність, форму, образність, колірність тощо.
    Якщо, в не такому далекому минулому до станкового декоративного малярства ставлення було як до другорядного виду малярства, особливо якщо в його формі та змістові відверто проявлялись риси національного традиційного характеру й ліпились до нього гасла "націоналізму", то в наш час, воно своїм оригінальним образно-пластичним характером, новаторською індивідуальністю автора, сучасним осмисленням традиції, філософічністю, стало духовно затребуваним, зайнявши серед всіх видів мистецтва, достойне місце. Це відбулось не тільки завдяки отриманій волі мислення та самовираження - це наслідки закономірного розвитку еволюції світового мистецтва як такого.
    З кожним розвитком суспільства, збільшувалась і кількість професійних митців, що без сумніву не могло не вплинути на більш щільне злиття професійного декоративного мистецтва з народним. Таке злиття спричинило посилення індивідуальних пошуків професійних митців, їх більш глибоке, усвідомлене вивчення та плекання народних традицій в сучасному просторі.
    Популярність в наш час народних традицій свідчить про вплив засад станкового мистецтва, переорієнтація його з цілковитої орнаментальності на сюжетність та фігуративність, що притаманна засадам професійного образотворення.
    І як наслідок, у творах сучасних професійних митців почала проявлятись неповторна авторська індивідуальність, особливість манери виконання, неординарне бачення властивостей сучасних матеріалів, сміливе новаторське застосування технологій та технік, оригінальність світосприйняття (іл. 4). Відбувся процес поєднання цих двох видів мистецтв, який і став наслідком створення "станкового декоративного малярства". Й інколи навіть важко визначити межу між суто "традиційним" тобто народним, та сучасним професійним малярством. У них перехрещуються традиції та авангард, народне і професійне та суто художня образність.
    Коли ж митець ставить у своїй творчості мету внести винятково новаторські якості в "традицію", виконати твір, не враховуючи ніяких традиційних чинників - є небезпека втратити рівновагу між "традицією" та "новаторством". Тобто - цілком втратити традиційні риси. Такий підхід до творчості - "новаторство задля новаторства" призводить до цілковитого викривлення традиції, яке може перетворитись в кіч або еклектику, а у кращому випадку, в інші форми просторових мистецтв - наприклад, модерністського спрямування. Що, між іншим, теж має свої традиційні якості, але вже у площині модерністських течій. Найголовніше в цей час не заблукати в розмаїті мистецьких напрямів та концепцій, які особливо розмножились у 90-х рр. ХХ ст., не перетворити традиційність задля новаторства в сучасному станковому декоративному малярстві в предмет "масового мистецтва", свого роду "індустрію розваг"... (це вже тема іншого обговорення).
    Будь-який сучасний дійсно творчий професійний художник (майстер), творячи свій доробок, завжди прагне його визнання суспільством. Інакше нащо бути таким як всі, або нащо творити те саме, що вже є.
    Звідси висновок: "традиція" не може існувати без "новаторства", так само як і "новаторство" не може існувати без "традиції", що інколи, нажаль навпаки, спостерігається у творах багатьох професійних художників, які просто експериментують своїм творчим потенціалом в сучасному станковому декоративному малярстві на догоду певного "вибраного" споживача.
    У випадку, коли сучасний професійний художник прагне вирішити задум свого майбутнього твору в сучасному ідейно-змістовному сприйнятті, опираючись на "традицію", він не повинен бездумно використовувати традиційні якості (наприклад, ідейність, манеру, семіотику, змістовність тощо), які були сформовані й закладені попередниками у їх творах. Дійсний (творчо мислячий) художник повинен досконало опанувати "традицію", переосмислити її значучість у минулому часі, й усвідомити її значучість та вплив на суспільство вже у сучасному творі. Так відбувається своєрідний діалог (спілкування) між минулим і сучасним, між "традицією" і "новаторством", свого роду творення і заперечення. Адже навіть притаманний давньому часу традиційний прийом виконання твору (наприклад, в кераміці прийом ріжкування), використанний в сучасному малярстві, може набагато виразніше розкрити ідейність, змістовність і врешті-решт новаційність сучасного твору, його враження на глядача, ніж, наприклад, запозичений добре впізнавальний образ з минулого. "традиція" потрібна художнику для того, щоб він зміг відштовхнутись від первісного джерела й, всотавши його смак, повернути цю "традицію" до сучасності новою стороною, новим складом, новим змістом і формою, увівши в свій сучасний твір ту родзинку етнічної "традиції", яка б об`єднала прадавнє і сьогодення. Тоді він, володіючи ще, на додаток, всіма категоріями сучасного малярства, має право сказати собі, що він є не тільки зберігачем але й спадкоємцем "традиції" (читай національної мистецької культури) попередніх поколінь (іл. 5).
    Й насамкінець. У філософії мистецтва існує таке узагальнююче стисле визначення: "новаторство" без зв`язку з "традицією" - руйнація тої художньо-естетичної міри, якої тримається культура як органічне ціле".

Нажмите на картинку для увеличения изображения

Іл. 1. Чаус В. Осіннє золото. 2001 р.

Іл. 2. Гонтарів В. Небесний човен. 1998 р.

Іл. 3. Пасічна З. Артанія: Родина, Духовність, Добробут. 2006 р.

Іл. 4. Пасічна З. Матріархат. 2009 р.

Іл. 5. Пасічна З. Бояриня. 2009 р.