ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)



Л. Богайчук

Актуальність використання українського декору в творчих розробках студентів художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського
                                                                                                            
    Важливим сьогодні є засвоєння цілісності та різноманітності культурного досвіду й набутку народу, що дає розуміння закономірностей розвитку народного мистецтва. Звернення до народних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів - це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, це відродження українського народу. Текстиль, вишивка найбільш сприятливі до нових тенденцій сучасності,моди.
    Народ, його творчість - є першоджерело, тобто першооснова національної культури. Наша задача, як педагогів, - формувати новий тип творчої особистості, як яскравої творчої індивідуальності. Ми вчимося уважно ставитись до стародавніх пам'яток, захоплюючись етнографією та народною творчістю, як джерелом професійного мистецтва.
    Сьогодні ми помічаємо значне зростання національної свідомості, тому є можливість організувати учбовий процес таким чином, щоб студенти поглибили свою зацікавленість, причасність до всього "українського". Зацікавленість народним мистецтвом породжує нову стилістику адаптовану до сучасності, в контексті творчих пошуків та самовираження.
    Пошук художнього самовираження спрямований на те, щоб твори мали яскраво виражені ознаки українського стилю, який творчо переосмислював би традиції народного мистецтва.
    До проектування меблів та вжиткових речей у національному стилі, розробок орнаментів зверталося багато відомих українських художників свого часу: В. Киричевський, Г. Нарбут, М. Жук, С. Васильківський, М. Самокиш. Цікаві розробки у національному стилі Амвросія Ждахи. Великий знавець народного мистецтва разом з О. Сластіоном брав участь в упорядкуванні серії альбомів "Українська народна творчість", що їх видавав Полтавський кустарний склад з 1912 р.
    Митець замальовував орнаменти писанок, вишивок, одягу, що було предметом досліджень у його роботі з проектування інтер'єру.
    Амвросій Ждаха осучаснював міський інтер'єр спеціально спроектованими предметами оздоблення, а також включав в оформлення оригінальні речі українського селянського побуту, що створювали цілісний ансамбль.
    Особливість доробок Амвросія Ждахи - художник вводив в орнаментацію мотиви узорів із вишивки, писанкарства, кераміки. Свої художні пошуки він концентрує на формуванні стилю модерн в українському варіанті.
    Часто в орнаментації трапляються рослинні мотиви "вазону", "гілки", різноманітні розетки. Улюбленим є мотив "соняшника", вводить мотив козака Мамая, козака-вершника. Для оздоблення помешкань застосовує значну кількість узорних тканин і килимів. Такий підхід до народного мистецтва актуальний саме сьогодні в наші дні. Знахідки Амвросія Ждахи дуже сучасні і слугують нам відмінним зразком в творчому пошуку, надихають і вражають.
    Звернення до символічної мови народної творчості допомагає студентам у вивчені понять - символіка, стилізація, декоративне рішення, умовність, лаконічність і т.п. Зокрема символіка писанкарства є для нас своєрідним методичним посібником. На прикладах символічних зображень ми вивчаємо поняття закономірності побудови орнаментальної композиції :
    - застосування ритмічної організації орнаментальної композиції повтор або чергування структурних елементів, характер їх нахилів, просвітів між ними;
    - застосування принципів художнього узагальнення, виявлення декоративних якостей мотиву ;
    - рішення колористичної гами;
    - рішення ритміко-пластичного строю композиції;
    - застосування відповідних задуму виразних засобів (лінія, крапка, пляма і т.п.);
    - використання відповідно задуму матеріалу і застосування технічних прийомів.
     У переліку нововведень та досягнень початку XX ст. помітне місце займає поява на Україні європейського батику (сам термін "батик" у перекладі з яванського означає - "малювання гарячим воском") як самостійного виду декоративного мистецтва. Про значний розвиток цього мистецтва в наш час свідчить хоча б той факт, що розписним тканинам уже тісно серед виробів декоративно-прикладної галузі, вони серйозно конкурують з творами декоративно-монументального мистецтва, відіграючи неабияку роль у колірно-пластичному вирішенні громадських інтер'єрів.
    Загальновизнані досягнення українських художників у справі розпису тканин. Саме те, що новий вид художньої творчості прижився на національному ґрунті, дав цікаві, своєрідні творчі паростки, свідчить, по-перше, що "мистецтво у своїй досконалій формі не є досягненням одного народу, тобто воно національне і водночас уселюдське". М. Бойчук вчив своїх учнів: "...мистецтво... в своєму рухові проходить усі народи і в кожному тільки своєрідно проявляється". По-друге, не може така творчість не мати глибинних коренів у народному мистецтві, які наповнюють її все новими життєстверджуючими силами та визначають естетичне-емоційне, духовне самовираження. Отже, питання виникнення нового виду мистецтва (розпису тканин) тісно пов'язане з народним мистецтвом.
    Програма курсу "Розпис тканин" включає завдання: розробка та створення декоративної композиції за тематикою писанок. Студентам пропонується створити на основі ескізів хустку "Писанка". Композиція хустки має в собі розгорнуту писанку.
    В українському народному мистецтві практикувалися різні варіанти композиційних схем, чималий спектр трактування узору. Тематичний діапазон - це рослинні, орнаментальні мотиви, подекуди фігурки людей, тварин, птахів. Така система народного художнього мислення сформувала в професійному мистецтві перевагу зображення, від сюжетно-тематичних батиків до "асоціативно-образних", базованих на образотворчому вирішенні. Прикладом такого рішення є декоративне панно "Птах щастя" в техніці гарячого батику. На білому тлі силует птаха, який наповнений символами та орнаментами писанок. Навіть той, хто не знає трактування символів може інтуїтивно прочитати побажання добра, щастя, достатку, Божого благословення. Крім графічних символів кольорове рішення панно також відповідає символіці кольору в писанкарстві. Використовуючи давні традиції, автор створив оригінальне панно, яке прикрашає сучасний інтер'єр.
    У 60-і роки XX ст. дослідник українського писанкарства Ераст Біняшевський писав: "Можна сподіватись, що подальше вивчення розписів українських писанок відкриває не тільки безліч загадок праісторії східнослов'янських народів, а й дозволить краще зрозуміти джерела сучасного декоративного мистецтва України". І хоча орнамент писанок відрізняється від орнаменту вишивки, тканих чи вибійчаних тканин, тим, що пов'язаний із структурою полотна, обізнаність народних майстрів з мистецтвом воскового живопису мала неоціненне значення для становлення нового виду художнього текстилю. Для професіональних художників текстильників писанка цінна не тільки художньо-естетичними якостями, але й, не в меншій мірі, технологічними особливостями виконання. Адже батикова техніка якраз і полягає у тісному взаємозв'язку характеру орнаментальної стилізації, площинного або лінійного трактування будь-яких геометричних, рослинних, зоо- чи антропоморфних мотивів із технологічними засобами воскового живопису . Джерела і техніка виготовлення фарб для писанок (як раніше, так і тепер) часто ті ж самі, що й для тканин та килимів. При проведенні порівняльного аналізу щодо технології виготовлення розписних тканин та писанок можна зробити висновок про спільність багатьох моментів, що чітко простежується при безпосередньому зіставленні цих двох видів воскового живопису. Так, технічне оснащення базується на аналогічних складниках: у батику - віск, барвники, пензлі, тайтінг (чантинг) - батик-штнфт ; у писанкарстві - писачок - кісточка - стругалочка - штучка - шаралик .
     Послідовність роботи проходить за єдиним принципом - від світлого тону до найтемнішого.
     Щодо технологічних прийомів, то тут також знаходимо майже повну відповідність:
    - вільний розпис та розпис на солях та загустках на тканині, в писанках це "мальованки", або розпис пензлем на поверхні яйця;
    - продряпування воску на тканині (отримання тонкого графічного рисунка), в писанках це "дряпанки" та "скробанки";
    - на тканині робота над композицією "від плями", у писанках це використання контрастових плям (наприклад, окремі вкраплення зеленого або синього у жовто-червону гаму);
    - кольоровий резерв у техніці холодного батика, і лінійний рисунок за допомогою кольорового воску в писанці:
    - отримання ефекту кольорового "мерехтіння" на тканині - прийом "набризк", в писанках це "капанки";
    - "кракле", зокрема "біла ламанка" (отримана шляхом вимивання барвника з тканин), в писанках витравка рисунка галуном, квасом (капустяним хлібним, буряковим).
    Отже, можна констатувати, що саме писанкарство мало значний вплив на розвиток української розписної тканини як виду мистецтва, і може й на сьогодні бути джерелом у пошуках нових його шляхів розвитку, адже декоративні можливості батика - рідше класичного, частіше мішаних технік - засвоєні ще недостатньо.
    В переліку джерел виникнення розписного текстилю в Україні на перше місце слід поставити писанкарство.
    Споконвічне призначення будь-якої тканини, гобелена, батика, вишивки - зігрівати і прикрашати.
    В декоративній композиції важливу роль відіграє, наскільки творчо художник може перепрацювати навколишню дійсність і внести в неї свої думки та почуття, індивідуальні відтінки. Це ми і називаємо стилізацією. Стилізація як процес роботи представляє собою декоративне узагальнення зображувальних об'єктів за допомогою ряду умовних прийомів змінення форми, об'ємних та кольорових відношень.
    Австрійський архітектор модерну Отто Вагнер вважав, що всіх художників можна розділити на три категорії:
    - перша: копіювальники, художники з не досить виразним смаком і талантом;
    - друга: імпресіоністи, у яких об'єкт творчості визиває лише враження;
    - третя: стилісти, які придають своїм творам ними самими придумані форми, це дійсно творці, але шлях до третьої категорії пролягає через дві попередніх. Тому в роботі зі студентами ми проходимо ці шляхи починаючи з копіювальних завдань. Вишивки, кахель є для нас незамінним скарбом у вивченні стилізації, розвитку площинного мислення.
    Стилізацію ми поділяємо на два види:
    а) зовнішня поверхнева, яка не має індивідуального характеру, а передбачає наявність готового зразка для наслідування (вишивки, декоративний розпис);
    б) декоративна, в якій всі елементи твору підпорядковані умовам уже існуючого художнього ансамблю.
    Важливо, щоб втілення теми було далеке від картинності, це повинні бути оригінальні символічно-декоративні рішення. Головна композиційна думка художнього твору, його ідейна основа виражається темою. Звідси, тема, покладена автором в основу художнього образу, - це з одного боку вільна думка на власних асоціаціях, а з другого - те конкретне, що об'єднується думкою. Композиційна тема вирішується працею образного мислення автора. Декоративна стилізація відрізняється від стилізації взагалі своїм зв'язком з просторовим середовищем. Під декоративністю ми розуміємо художню якість твору, яка виникає в результаті осмислення автором зв'язку його твору з предметно-просторовим середовищем, для якого воно назначене. В цьому випадку окремі твори задумуються та створюються як елемент більш широкого композиційного цілого.
    Можна сказати, що стиль - це художнє переживання часу, а декоративна стилізація - художнє переживання простору. Для декоративної стилізації характерне абстрагування - мислене відволікання від незначних , випадкових з точки зору автора прикмет з метою загострення уваги на більш важливих, відбиваючих суть об'єкта деталях.
    Роль стилізації як художнього методу останнім часом виросла, так як збільшилась потреба людей в створенні стилістично-цілісної, естетично вагомого навколишнього середовища. З розвитком дизайну в галузі інтер'єру виникла необхідність створення творів декоративно-прикладного мистецтва, які без стилізації не будуть відповідати сучасним естетичним потребам.
    Увага до народного мистецтва та відродження його традицій завжди були творчим імпульсом для новаторських пошуків художників-професіоналів, тож студентам ми також прищеплюємо цей інтерес на прикладах видатних митців Г. Нарбута, А. Ждахи, М. Жука.
    Яскраве втілення національної самобутності в декоративно-прикладних творах студентів є нашою метою. Для цього ми знайомимо з ілюстрованими альбомами, каталогами, фотографіями, але самим дієвим методом являється, звичайно, безпосереднє знайомство зі зразками народного мистецтва. В цьому питанні нам дуже допомагають відвідини Одеського історико-краєзнавчого музею, залів "Степової України". Коли студенти під час навчально-творчої практики працюють з дійсними зразками вишивок, шитва, предметів побуту, вони більше пронизуються вишуканістю творів. Після такої роботи, в тісному контакті, зовсім інакше ведеться робота з каталогами, більш обізнано, вони вже не дозволяють собі поверхового ставлення. З плином часу вишивки в музеях певною мірою втратили звучання первісних яскравих кольорів, але для нас ця "приглушеність" кольорів більш витончена і колоритна, в противагу занадто яскравим сучасним вишивкам. Багато таких вишивок взагалі не досконалі, тож така робота необхідна для навчання студентів.
    Курс "Розпису тканин" передбачає таке програмне завдання, як декоративна композиція за мотивами української народної набійки, вишивки, кахлю.
    Мета цього завдання є вивчення і аналіз традиційних і класичних форм орнаменту, виявити можливості використання мотивів для рішення композицій. Студентам треба на основі запропонованих зразків народного та історичного орнаменту (вишивка, вибійка, майоліка) пропонується виявити, вільно трактуючи, стильові і ритміко-пластичні особливості орнаментальних мотивів. Виконати замальовки зразків орнаментів з використанням прийому позитив - негатив, з переходом мотиву з білої площини на чорну, міняючи при цьому і колір самого мотиву.
    Замалювавши елемент народної набивної тканини, на її основі створити декоративну композицію. Після чого за ескізами виконувався простий батик в два кольори .
     Звернення до символічної народної творчості відбувалося ще на початку XX ст., коли в мистецтві формувалися різноманітні художні напрями. Художники-авангардисти активно співпрацювали з народними майстрами. Митці, формуючи український варіант модерну, зверталися до часів героїчної епохи Гетьманщини XVII-XVIII ст., доби розквіту бароко. Саме цей яскраво виражений національний стиль стає об'єктом стилізації та естетичних відображень, як тоді так і сьогодні. Водночас формування стилю з ретроспективною орієнтацією на героїчне минуле не лише створює змістову паралель, а й посилює ідеологічну спрямованість, працює на формування "української ідеї", іде в унісон із соціальними процесами за відродження та становлення національної культури. Як об'єкт вивчення цей стиль нам також дуже цікавий, стилізуючи зразки для використання в батику, включаємо в символічно-асоціативних композиціях. Наприклад, декоративне панно "Хортиця", виконане в техніці холодного батику. Зразки орнаментів бароко використано в рішенні землі, пагорбів.
     Національна своєрідність, багатство творчої фантазії, технічна майстерність завжди були характерні для українських вишивок. Українські вишивки дуже різноманітні і гармонійні за поєднанням кольорів. Кожному етнографічному району притаманний своєрідний колорит. Орієнтуючись на багаті традиції орнаментального вишивального мистецтва студенти намагаються органічно трансформувати для використання в техніці гарячого та холодного батику. Наприклад декоративні панно:
    "Івана Купала" - використано для зображення пагорба, "У човні" - для стилізації нічного неба та води, "Байда", "Подоляночка", "Полуботок" - для зображення одягу та рішення тла.
    Співпраця історико-краєзнавчих музеїв та навчальних закладів необхідна в утвердженні національної ідеї. "Безпосередні спостереження, писав Опанас Сластіон, завжди ясніші, колоритніші і незрівнянно багатші за вичитані з книжок або запозичені з чужих уст. Для всякої діяльності, що має розвиватись всебічно для служби народові, треба якнайкраще знати той народ, себто треба досконально знати все його економічне й духове надбання, побут, надії та сподівання, а також його мову його поетичну творчість, спів і музику". Започаткована мистецька праця романтиків початку XX ст., до яких відносимо А. Ждаху, запліднила чимало талановитих митців. Колишні малі струмочки українського мистецтва розлились нині широкими, багатими і різнорідними ріками по всій українській землі.
     Народне мистецтво - це жива частина сучасної культури українського народу, це його історична пам'ятка. Будемо піклуватися про те, щоб студенти, та й ми самі, могли серцем проникнути в закодовану філософію народного мистецтва, знайшли місце вишуканості й чистоті українського стилю в декоративно-ужитковому мистецтві.


Література

1. Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України XX століття. - К., 2005.
2. Каталог колекції Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарнавського. Вишивка козацької старшини XVII-XVIII століть. - К., 2001.
3. Логвиненко Г. М. Декоративная композиция. - М., 2004.
4. Народна творчість та етнографія. - 1998. - № 2-3.
5. Печенюк Т. Образотворче мистецтво. - К., 1991. - С. 26-29.
6. Українське народне мистецтво: Тканини та вишивка. - К., 1960.




Нажмите на картинку для увеличения изображения
Дипломна робота Ковальчук О. Птах щастя

Нажмите на картинку для увеличения изображения
Дипломна робота Лисенко В. Хортиця