ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)

УДК 069.12:37.03(477.72)

Л. З. Комарденко

Вчись і розважайся!

(з досвіду музейної педагогіки Херсонського обласного

краєзнавчого музею)

Автор статті висвітлює основні напрямки музейної педагогіки, історію її становлення у нашій країні та закордонний досвід. Намагається показати сучасні напрямки навчання — інтерактивне, ед’ютейнмент (edutainment = education+entertainment) та «культура участі» і Музей 2.0 (participatory museum) на прикладі роботи Херсонського обласного краєзнавчого музею.

Ключові слова: музейна педагогіка, інтерактивне навчання, музей і школа, дитяче дозвілля, музейні заняття.

 

 

 

Роль музеїв у сучасному суспільстві стрім­ко змінюється. Як визначає Міжнародний музейний комітет, серед функцій музею є збиральницька, популяризаторська, освіт­ня, дослідницька, а ще музей має розважати, дарувати емоції та певний досвід. Визначен­ня музею еволюціонує відповідно до змін в суспільстві. Те, що людина вчиться протягом усього свого життя є незаперечним фактом. Однією з основних функцій музею сьогодні можна назвати освітню. Успіх музею як про­світницької інституції в першу чергу залежить від інформаційної обізнаності, вміння ефек­тивно спілкуватися, вчасно помічати, як змі­нюються потреби сучасної людини, адекватно реагувати на них та пропонувати послуги, які стануть конкурентоздатними. Адже сьогодні, окрім кінотеатрів, різноманітних розважаль­них комплексів тощо, головним конкурентом не тільки музею є Інтернет. Це явище було б не зовсім розумно сприймати як негативне. Тому сучасні педагоги із задоволенням у своїй робо­ті поєднують усі переваги сучасних гаджетів, а завдяки стрімкому розвитку цифрових тех­нологій та Інтернет з’являються нові форми роботи та відбувається апгрейд старих. 48% нашої аудиторії складають діти, тому біль­ше уваги у доповіді присвячено роботі з цією категорією відвідувачів. Як показують опи­тування останніх років, 45% хотіли б прихо­дити до музею родинами на цікаві програми вихідного дня. Це додало впевненості нашій багаторічній праці і ми із задоволенням нещо­давно презентували Музейний центр дитячого дозвілля.

Вперше про музей як освітній заклад було згадано на початку ХХ ст. на конферен­ції у Німеччині. Засновник нашого музею В. І. Гошкевич у літописі музею за 1912 р. писав: «Таким образом, собирая и сохраняя остатки старины своего края, Музей делает их доступными всем: и людям науки, и каж­дому любителю старины, и детям, чтобы они приучались уважать памятники человеческо­го ума, искусства, труда, и в этом уважении вырастали бы людьми культурными» [1, с. 2]. Дуже часто у Літописах музею Віктор Івано­вич згадує про роботу з дітьми, про їхню роль навіть у археологічних експедиціях та попов­ненні музейної колекції археологічними та іншими цікавими матеріалами. У Німеччині 1931 р. вперше з’являється термін «музейна педагогіка», який використав Г. Фройденталь у своїй книжці «Музей-освіта-школа». Зви­чайно, у ті роки більший акцент робився на педагогіці. Вже зараз цей термін є комбінаці­єю музеології, педагогіки та психології. Якщо говорити про думку закордонних фахівців, цікаво наголосити, що у США вважають, що освітяни не повинні самостійно займатися вихованням та навчанням підростаючого по­коління, музеї мають їм у цьому допомагати. Елізабет Меріт із Американської спілки му­зеїв розповідає про кошти, які витрачаються музеями саме на розробку освітніх програм для школярів. Ця сума складає понад 2 млрд
доларів. І на її думку, «...the U. S. is headed into a century in which museums, as experts in immersive, experiential, self-directed, hands- on learning, will be sailing in the educational mainstream, rather than eddying at the fringe» («.Сполучені Штати прямують у століття, в якому музеї, як експерти із захопливого, ем­піричного, самоспрямованого, практичного навчання, скоріше увіллються у систему ма­сової освіти, ніж пастимуть задніх») [5, с. 10]. А деякі експерти (Paula Gangopadhyay заступ­ник директора Бюро музейних послуг, голо­вний співробітник з навчання в музеях Генрі Форда) висловлюють навіть більш револю­ційні думки щодо ролі музеїв у навчальному процесі: «Museums need to push the boundaries and become stakeholders instead of just partners. It is time for museums to become drivers of educational change» (Музеї мають розсунути кордони і бути просто партнерами, стати за­цікавленими особами. Час музеям ставати провідниками у змінах в освіті) [5, с. 24].

В Україні музеї тісно співпрацюють з освіт­німи закладами. На думку автора, музей і школа гармонійно доповнюють один одно­го і в жодному разі не є конкурентами. Адже навряд чи музеї готові на сьогодні взяти на себе роль головного «провідника у змінах в освіті». Вже кілька років поспіль наш музей активно співпрацює як з Управлінням освіти Херсонської міської ради, так і з окремими на­вчальними закладами. Багато вчителів та ви­хователів заздалегідь планують свої візити до музею, спілкуються з музейними педагогами, обговорюючи деталі майбутніх занять. Зви­чайно, у такому злагодженому тандемі значно простіше проводити усі заходи, тим більше що екскурсанти є підготовленими до сприйняття тієї чи іншої теми.

Сьогодні пасивні форми навчання (мож­ливо так само, як і традиційна екскурсія) стають все менш актуальними. Як свідчать дослідження, людина запам’ятовує 10% від прочитаного; 20% — від почутого; 30% — від побаченого; 50% — від побаченого та почу­того; 80% — від того, про що говорить сама; 90% — від того, до чого прийшла у результаті своєї діяльності. Як пише у своїй книжці «Я поведу тебя в музей» М. Юхневич, перші екс­курсії на початку ХХ ст., зокрема в Ермітажі, які проводились студентами, були дуже по­пулярними і головним стимулом для їхнього подальшого розвитку стали потреби школи. (с. 33) Навіть сьогодні традиційна екскурсія залишається у переліку музейних послуг.

Особливо така форма роботи є актуальною для оглядових екскурсій, які частіше за все проводять для туристів або для тих, хто впер­ше відвідує музей.

У 90-ті рр. ХХ ст. з’являється термін «інтер­активне навчання» («інтерактивність» озна­чає здатність взаємодіяти у режимі бесіди чи діалогу з будь-ким (людина) або з будь-чим (експонат)). Появу цього терміна пов’язують з виникненням та розвитком мережі Інтер- нет, електронних ігор, книг тощо. Звичайно, екскурсовод має створити комфортні умови для маленького відвідувача, аби у нього вини­кло бажання поділитися власним досвідом та включитися у процес взаємодії. Тоді й інфор­мація засвоюється краще. Сучасна екскурсія все більше стає схожою на спілкування. Му­зейний екскурсовод вже не є «авторитарним володарем знань» і його розповідь не має по­чинатися словами про заборону розмовляти під час екскурсії, питання ставити тільки на­прикінці зустрічі, до вітрин близько не під­ходити, адже він спонукає екскурсантів до діалогу, до власних висновків та емоцій.

Дуже важливим є момент початку заняття, заходу чи майстер-класу. Потрібно дізнатись про досвід малечі з тієї чи іншої теми, надати інформацію про те, що було відомо про це у давнину і порівняти, чи щось змінилось з плином часу. Так відбувається під час бага­тьох музейних занять. Імпровізована архео­логічна експедиція для молодших школярів на практиці знайомить їх з життям людини кам’яної доби. А вихованці дошкільних на­вчальних закладів дізнаються про той же період з історії під час музейної подорожі «Це було у кам’яну добу». Вони мають змогу уявити себе давніми мисливцями, дівчатка ж долучаються до імпровізованого приготу­вання вечері для власного племені або навіть вчаться виготовляти елементарний одяг. Ось так в ігровій інтерактивній формі малеча ді­знається про життя, побут та навіть мисте­цтво людей кам’яної доби.

Для нас є дуже важливою робота з до­шкільними навчальними закладами. Адже свого відвідувача ми намагаємося виховати ще з найменших років. Саме тому в нашому музеї вже кілька років поспіль є дуже попу­лярною така форма роботи з дошкільними та шкільними навчальними закладами, як виїзна екскурсія. Поява її зумовлена потребами цих закладів. Як показала практика (особливо з дошкільними закладами), вихователям досить складно організовувати виїзд малечі за межі своїх закладів через численні вимоги та дозво­ли. Тому музей вирішив їхати до малечі і бути доступним кожному. Так і з’явилось перше інтерактивне заняття «Музейна абетка», яке згодом надихнуло на створення друкованого видання. Потрібно зауважити, що на початку запровадження цієї форми роботи виїзні екс­курсії складали майже 40% від екскурсій та заходів у самому музеї. І якщо ще вісім років тому ми охоплювали лише 10% дошкільних закладів, то сьогодні цей показник виріс до 70%. Звичайно, зараз завдяки тому, що перелік музейних послуг збагачується новими темами та формами, все більше дітлахів приходить до музею, а не навпаки.

Більшість інтерактивних музейних форм роботи з дитячою аудиторією передбачають безпосереднє спілкування з експонатами. На­певно, що це найулюбленіша частина (окрім майстер-класів) для більшості маленьких і ве­ликих відвідувачів. Щоб кожне подібне спіл­кування викликало певну повагу і обережне ставлення до музейних предметів, у нас пе­редбачено одягання спеціальних рукавичок. Під час музейного заняття «Історія розпочи­налась з міфів» екскурсанти із задоволенням розмірковують над призначенням незнайомих їм предметів, згадують, з якими міфами та богами вони можуть бути пов’язаними. Зви­чайно, деякі оригінальні предмети, які є най­більш цінними, неможливо використовувати під час усіх занять. Саме тому ми намагаємось виготовляти копії, замовляти вже готові ре­пліки античних предметів. І вже з дорослою аудиторією з амфори та кіліків можна дегусту­вати вино та розмірковувати про свято Вели­ких Діонісіїв. А з маленькими поціновувача- ми античних міфів, зазвичай за чашкою чаю, ведуться бесіди про те, як би склалося життя еллінських богів у наш час. Так безпосереднє спілкування з експонатами викликає у будь- якої аудиторії ще більше емоцій та вражень, ніж інформація про те, що статуя Зевса була виготовлена зі слонової кістки і прикрашена золотом.

Наступним методом у навчанні, який з’явився завдяки розвитку цифрових техно­логій, є «edutainment». Акронім «edutainment» складається з поєднання двох англійських слів education (освіта) та entertainment (роз­вага). «Eedutainment» — це події, програми, атракції, в яких розважальні якості є основни­ми, тоді як освітній контент є побічним про­дуктом. Вперше цей термін було застосовано знов-таки ж до комп’ютерних ігор. Звичайно, такий вид освіти не є формальним і музеї не могли не скористатися такою нагодою. Цей тип навчання у музеї можна втілити у вигля­ді інтерактивних програм (різноманітні ігри, квести), неінтерактивних (показ фільмів, до­слідів) або комбінованих програм. У чистому вигляді, звичайно, «edutainment» ми не засто­совуємо. Але ми навчились відповідно до віку не переобтяжувати матеріал «науковістю».

Наш перший музейний квест, який був по­кликаний привернути увагу молоді до відо­мого земляка Б. Лавреньова (тим більше що у нашому літературному відділі є чимало ме­моріальних речей митця, у місті є гімназія, вулиця та бібліотека, які носять його ім’я), був оснований саме на принципах побудо­ви комп’ютерних ігор. Метою гри був пошук зниклої людини, яка є дуже відомою в місті. Ми відшукали найзагадковіші, найцікавіші, найромантичніші та навіть наймістичніші сторінки у біографії письменника, художника і просто людини Бориса Андрійовича Лавре­ньова. Наприкінці гри учасники ледве змогли повірити, що всі ці історії саме про цю люди­ну, і були здивовані, скільки всього цікавого вони не знали про особу, чиїм ім’ям названо їхню гімназію.

Наступний приклад, як можна розважитись, вивчаючи історію, пов’язаний з проектом «Іс­торія розпочиналась з міфів», але вже для стар­шої школи. Результатом занять була «таємна» зустріч колекціонерів з обговоренням музейних артефактів цієї доби, а також школярам вдалося самостійно виготовити костюми та інсценувати життя на Олімпі. Виставу було представлено на акції Ніч в музеї-2015. Дійство відбувалось се­ред кам’яних пам’яток античності у музейному Лапідарії.

У більшості музейних науково- просвітницьких заходів присутній елемент розваги, гри. Наприклад, під час святкової програми «Великдень в Україні та світі» дітла­хи із задоволенням грають у старовинні вели­кодні ігри, а потім із захопленням на виставці «Одвічне дерево життя» шукають символи на вишивці, посуді, скринях, про які вони дізна­вались під час знайомства з традиціями цього свята.

Напевно, що важко уявити собі у сучасному світі музейні інтерактивні чи то повчальні, чи то розважальні заходи без використан­ня сучасних мультимедійних технологій. За допомогою цих засобів можна перенестись віртуально у будь-яку епоху, країну, розди­витись найменші дрібниці на предметі, який був пошкоджений часом, дізнатись, як вигля­дала первісна людина, центр міста 200 років тому або які сукні носили панянки Херсона у ХІХ ст.

Останніми роками в Європі та США змі­нилось і ставлення до навчання. Все більше людей намагається отримувати освіту не тіль­ки у молодому віці, але і в досить поважно­му. Навіть у нашій країні з’являються виші третього віку. Це дає можливість у поважно­му віці освоїти нову професію або одержати нові знання тощо. У нашому музеї також роз­роблені програми, за якими ми працюємо з найстаршими нашими відвідувачами, для яких готуються більш змістовні заходи та за­стосовуються більш традиційні форми кла­сичної екскурсії або лекції. Хоча ця категорія відвідувачів з таким же захопленням торка­ється експонатів та ділиться власним досві­дом. Дуже часто розповіді таких екскурсантів вже стають історією, а доповнені сімейними світлинами та особистими речами потрапля­ють до музею як експонати.

У книжці Ніни Саймон «The Participatory Museum» (Музей спільної діяльності) згаду­ється звіт Національного фонду мистецтв США про те, що за останні 20 років відвіду­вачів музеїв, галерей, театрів стало значно менше, їх вік стає старшим. Тоді як молодь звертається до інших джерел розваг, навчан­ня та спілкування. Вони діляться своїми мистецькими роботами, музикою, різними історіями в мережі Інтернет. Там вони обго­ворюють політику, працюють волонтерами, навіть читають більше. Але не відвідують музеї та різні вистави, як робили це колись. Мається на увазі, що з появою нових безко­штовних програм та платформ Web 2.0, таких як YouTube, Facebook, «Вконтакте», Flickr, у будь-якої, навіть непідготовленої люди­ни, з’явилась можливість створювати влас­ні блоги, відеоролики, музичні кліпи тощо та ділитися ними з іншими. Автор книги пропонує надати молоді змогу висловитися і втілити свої творчі задуми не у віртуаль­них проектах, а приходити до музеїв, гале­рей, брати участь в обговореннях , побудові певних експозицій, вносити свої пропозиції і, звичайно, бути почутими. Спостерігаючи, наскільки є важливою думка відомих блоге- рів з тієї чи іншої теми, можна переконатись, що використання цих платформ і залучення молоді до музею - дуже важливий маркетин­говий хід. Адже сьогодні люди у соціальних мережах з власними розмірковуваннями про враження від будь-чого (чи то новий косме­тичний продукт, фільм, книга, вистава, га­джет, програма) є справжніми експертами для дуже великої кількості їхніх підписчиків або учасників певної спільноти. Крім того, щоб у користувачів та прихильників всіх цих соці­альних мереж була нова тема для обговорення та розмірковування, варто їх перетягувати на свій бік і надавати цікаві проекти, програ­ми, акції для відвідування та подальшого обговорення серед часом багатотисячної ау­диторії. Кілька років тому у нас був досвід залучення реальної музейної аудиторії та вір­туальної на музейному сайті до обговорення тематик виставок, які найближчим часом мають з’явитися у музеї. Так, було побудо­вано виставку «НезвиЧАЙні традиції» (про історію та розвиток вживання кави та чаю). Незабаром планується відкриття виставки на античну тематику, яка була дуже популярною серед користувачів.

Ще один із прикладів застосування куль­тури участі у нашому музеї, це коли відвіду­вачам під час екскурсії про відомого хер­сонського футуриста, карикатуриста, члена групи «Гілея» Олексія Кручоних було запро­поновано намалювати карикатури на будь- кого з присутніх і доповнити ними тимчасову виставку в експозиції музею. Екскурсанти ві­ком від 13 до 20 років із однаковим задоволен­ням втілювали у життя свої фантазії, розумі­ючи, наскільки важко працювати у здавалося такому простому жанрі. І якщо розглядати «сходи участі» Роджера Харта (співдиректора Дослідницької групи дитячого середовища (Children’s Environments Research Group)), модель неучасті вже не є актуальною в робо­ті нашого музею. Тобто перші три сходинки драбини, коли діти виконують декоративну функцію, а висловлена думка просто не вра­ховується, ми намагаємось перестрибнути і почати працювати з ними, як з рівноправни­ми партнерами.

Разом із багатьма змінами, що відбува­ються у суспільстві, змінюється і ставлен­ня до дозвілля. Якщо раніше це була просто релаксація, яка не несла в собі практичного сенсу, то для сучасної людини дозвілля та відпочинок мають бути змістовними. Саме тому за останні кілька років на вихідних та на канікулах до музею все частіше прихо­дять сімейні групи у пошуках змістовного дозвілля для себе та малечі. Відкриття Му­зейного центру дитячого дозвілля дозволить нам зробити цей відпочинок більш якісним,

цікавішим та захопливішим. Попереду у нас чимало проектів, які будуть реалізовані як­найшвидше.

Справжньою винагородою для нас є щас­ливі обличчя та збільшення кількості постій­них відвідувачів, які вже стають друзями му­зею. А на музейних «деревах побажань» все частіше виникають написи: «це найкращий

Джерела та

1. Летопись музея за 1909, 1910 и 1911 гг. // ХГУ. Хер­сонский городской музей древностей. Вып. 2 / сост.

В. И. Гошкевич. - Херсон: Паровая тип. преемн.

О. Д. Ходушиной, 1912. — [4], ІУ, 85 с.: ил., фотогр. «Херсонский музей. Аллея средневековых статуй», «Херсонский музей. Вид второго зала». — Библиогр.:

В музее продаются сочинения В. И. Гошкевича.: с. 4 обл.

1. Музей как пространство образования: игра, диалог, культура участия / сост. Н. Копелянская; отв. ред.

А. Щербакова. — М., 2012. — 176 с.

музей», «я люблю музей», «я хочу стати архео­логом».

Адже відкритий нами Музейний центр дитя­чого дозвілля планує працювати для дітей, ра­зом з ними втілюючи в життя те, що цікавить саме цю категорію наших відвідувачів. І мож­ливо, незабаром музей буде допомагати малечі будувати виставку їхньої мрії.

література

1. Троянская С. Л. Музейная педагогика и ее образо­вательные возможности в развитии общекультурной компетентности: учебное пособие. — Ижевск: Ассо­циация «Научная книга», 2007. — 139 с.
2. Юхневич М. Ю. Я поведу тебя в музей: учебное пособие по музейной педагогике. — М., 2001. — 153 с.
3. Building the future of education: Museums and learning ecosystem. Copyright 2014 American alliance of museums.
4. Edutainment: The next big thing.
5. Nina Simon The Participatory Museum [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. participatorymuseum.org.